Методична скарбничка

Онлайн-лабораторні – навчання без меж

П'ЯТЬ програм створити відео-презентацію, щоб здивувати аудиторію

Як повеселитися на уроці з користю: три ідеї ігрових прийомів для старшокласників

Модель сучасного уроку

Особливістю сучасного уроку є:

• комунікативна спрямованість;
• діяльнісний та текстоцентричний підхо­ди.

У зв'язку з цим змінюється змістовна лінія уроку, по-іншому викладається структура навчального матеріалу, модель уроку ви­дозмінюється. Вчитель, виконуючи одну з своїх функцій — проектування педагогічної системи, вносить корективи як в формальну частину поурочного плану, так і аналітичну (діагностичну), змістовну лінію. Формальна частина плану може бути такою:

Дата. № уроку в календарно-тематичному плані та № уроку в темі.

Тема (яка точно відповідає програмі)

Тема для озвучування чи записування на дошці.

Мета: розвиваюча (розвиток...)

• Навчаюча (познайомити...)
• Виховна (виховати...)

Задачі: (відпрацювання навичок, виконувати мисленнєві операції: пізнавання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінка).

Тип уроку, наприклад, комбінований.

Вид (жанр), наприклад, лабораторна робота, практикум, тренінг.

Обладнання: дидактичний та роздатковий матеріал, відеофільм, комп'ютерний диск, аудіокасета, підручник, документи та ін.

Змістовна частина поурочного плану — ком­бінування елементів комунікативної, лінг-вокультурологічної та діяльнісної ліній.

Типологію уроків за основними дидак­тичними цілями можна представити, спи­раючись на основні елементи — складові частини уроку:

• Перевірка опорних знань та умінь.
• Вивчення нового матеріалу.
• Його закріплення і узагальнення.
• Домашнє завдання.

На підставі класифікації за дидактичною метою, була спроба створити тезаурус різ­них типів, видів і форм.

За дидактичною метою можна виділити такі типи уроків:

• вступні уроки;
• уроки вивчення нового матеріалу;
• уроки формування умінь;
• уроки перевірки, контролю та корекції;
• комбіновані уроки;
• уроки повторення вивченого;
• узагальнюючі уроки.

"А"

"Ажурна пилка".

Метод дозволяє учням працювати разом, щоб вивчити значну кількість інформації за короткий проміжок часу, а також заохочує учнів допомагати одне одному "вчитися навчаючи". Під час роботи за допомогою методу "ажурна пилка" учні працюють у різних групах.

Спочатку вони працювали в "домашній групі".

Потім в іншій групі учні виступають у ролі експертів з питання, над яким працювали в "домашній" групі, та отримують інфор­мацію від представників інших груп.

Потім учні повертаються у свою "домаш­ню" групу для того, щоб поділитися новою інформацією, яку їм надали учасники ін­ших груп.

"Домашні" групи: кожна група отримує завдання, вивчає його та обговорює свій матеріал.

Бажано обрати в групі головуючого, таймкілера (того, хто стежить за часом) та особу, яка ставить запитання, щоб переконатися, що кожен учасник розуміє зміст матеріалу.

"Експертні" групи: після того як учитель об'єднав учнів у нові групи, вони стають експертами з тієї теми, яку вивчали в "до­машній" групі. Учні по черзі намагаються за визначений учителем час якісно і в пов­ному обсязі донести інформацію до членів нових груп та сприйняти нову інформацію від них.

"Акваріум".

Клас ділиться на 2-4 групи. Одна група розміщується в центрі класу, утворивши внутрішнє коло. Учасники групи починають обговорювати запропоновану  вчителем проблему. Усі інші учні мовчки спостерігають за обговоренням. Групі, що працює "в акваріумі", потрібно:

• озвучити ситуацію;
• обговорити її, використовуючи метод
• дискусії;
• дійти спільного рішення.

На роботу дається 3-5 хв. Після обговорен­ня, група займає місця у зовнішньому колі, а вчитель ставить класу запитання:

Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?

Чи була ця думка достатньо аргументована, доведена?

Який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим?

Після цього місце в "Акваріумі" займає інша група і обговорює наступну ситуацію (проблему). Всі групи по черзі мають по­бувати в "акваріумі".

"Асоціації на дошці".

Залучає власний до­свід учнів, має високий ступінь зацікавле­ності, проводиться фронтально. Доцільно використовувати під час мотивації вивчення теоретичного матеріалу (ідеї, поняття) та питань методології. Можна застосовувати як під час проведення мотивації теми (роз­ділу) , так і під час мотивації окремих уроків або питань. Для посилення емоційності та емпатії (співпереживання) бажано вико­ристовувати фотографії, пісні, афоризми, вірші тощо. Залежно від змісту має три види проведення:

"поняття" — вчитель вертикально записує на дошці основне поняття, яке мають опра­цювати учні. Після цього просить учнів на­звати ознаки цього поняття або асоціації, які воно у них викликає. Обов'язковою умовою є те, щоб ці слова мали спільні з основним поняттям літери (кросворд);

"квітка" — учитель малює на дошці квітку (серединка і чотири пелюстки). Усередині записує основне поняття, а на пелюст­ках слова, наприклад: "особа", "родина", "суспільство", "держава". Після цього учні повинні назвати прояви даного поняття у зазначених сферах. Учитель їх записує на пелюстках;

"прямокутник" — вчитель малює на дошці прямокутник і записує на ньому основне поняття. Учні повинні назвати синоніми, антоніми, прикметники і дієслова, що, на їхню думку, пов'язані з даним поняттям. Всі вони записуються на відповідних сторонах прямокутника. Коли асоціації закінчують­ся, вчитель пропонує учням з кожної гру­пи відібрати по три найхарактерніших. Із відібраними асоціаціями відбуватиметься подальша робота.

"Аукціон".

Полягає в публічному "продажу з молотка" простих предметів. "Продаж" здійснюється за знаннями — відповідями, а "покупцем" вважається той, хто останнім дасть правильну відповідь. Предмети для продажу підбираються так, щоб запропо­нувати ланцюжок відповідей, де остан­ній — найважчий. Урок вчить бачити явище, закономірності в навколишньому. Мета — повторити та зміцнити знання учнів з теми конкретного курсу навчального предмета, продемонструвати практичне застосуван­ня знань. Готують такий урок, як правило, вчитель разом з членами предметного гурт­ка, які організовують збір предметів для "продажу", готують костюми для ведучих, забезпечують музичний супровід. Структура уроку-аукціону: привітання, повторення основних питань з теми, пояснення пра­вил аукціону, "продаж" предмети?, музична пауза, продовження "продажу", музичний фінал, підсумки.

"Б"

"Багатомірна матриця".

Морфологічний аналіз в основі методу принцип системно­го аналізу: учням пропонується у процесі розробки нової ідеї скласти матрицю, де необхідно розкрити повний перелік ознак даної ідеї або задачі (характеристики, про­цеси, параметри, критерії тощо).

Бінарний урок.

Цей урок об'єднує діяльність викладачів різноманітних дисциплін та учнів, що дозволяє значною мірою акти­візувати навчальний процес та встанови­ти наочні міжпредметні зв'язки. Основна мета — встановлення основних та супутніх закономірностей у конкретному об'єкті. Особливістю даного уроку є визначення конкретної теми, навчальної групи та міс­ця проведення, вибір напарника, з яким необхідно досягнути певної психологічної сумісності. На цьому уроці виникає цікаве явище: на перше місце висуваються не про­фесійні, а особисті якості педагога. Інтелек­туальна співпраця двох вчителів з учнями на уроці не тільки сприяє методичному взаємозбагаченню, але й визначає глибину обгрунтування теми уроку.

У ході бінарного уроку можна досягти на­ступних результатів:

•        забезпечити наочність міжпредметних зв'язків;

•        активізувати самостійну діяльність учнів;

•        забезпечити глибоке обґрунтування теоретичного матеріалу;

•        підвищити інтерес учнів до предметів, що вивчаються;

•        відпрацювати навички розв'язування задач;

•        найбільш повне використання психоло­гічних особливостей учнів даного віку.

Бліц-турнір.

Це конкурси. Вони прово­дяться на повторювально-узагальнюючих уроках. їх мета — розвиток усного мов­лення, осмислення, розуміння матеріалу, швидкість реакції.

Бліц-інтерв'ю.

Цей вид роботи використо­вується для перевірки знань, які отримані на попередніх уроках. Учні самостійно го­тують запитання, що будуть ставити під час "інтерв'ю". Найголовніша вимога — вони мають бути чіткі та лаконічні. Під час ви­конання цієї вправи школярі навчаються із фактів виділяти головні думки, на основі яких і будують запитання, що вимагають відповіді двома-трьома словами. До того ж розвивається взаємоповага та конкретне ставлення одне до одного. Для проведення "інтерв'ю" колектив поділяється на "екс­пертів" та "журналістів". "Експерти" за­ймають місце в центрі, "журналісти" по черзі ставлять запитання.

"Брейн-ринг".

Відома телевізійна гра, де стартом є цікаве запитання, а фінішем—від­повідь. Такий урок дозволяє учням відчути себе ерудитом.

"Брейн-стормінг" (мозковий штурм) .

За­стосовується під час мотивації питань, пов'язаних із пошуком шляхів вирішення проблем, а не з усвідомленням змісту по­нять. Основним змістом, що вивчається на уроці, є моральні орієнтації та цінності, доцільно використовувати методи "Класи­фікація" та "Альтернатива".

"Класифікація". Суть методу полягає в тому, що учні отримують робочі картки, на яких розміщені різні ознаки певних понять або явищ. Спираючись на власний досвід та уподобання, учні повинні згрупувати їх за певними ознаками або критеріями.

"Альтернатива". На робочій картці записана певна проблема і ряд альтернативних про­позицій щодо її вирішення. Кожен учень самостійно повинен обрати тільки одну із запропонованих альтернатив і пояснити свій вибір.

"Броунівський рух".

Дозволяє кожному учневі виступити у ролі вчителя, передаючи свої знання однокласникам. Використання "Броунівського руху" дає можливість бага­торазового повторення одним учнем своєї частини навчального матеріалу, ознайомлення з іншими і систематизації загальної картини теми.

Організація роботи

Кожен учень повинен отримати свій "на­вчальний блок" з теми.

Протягом кількох хвилин учні читають інформацію. Головне — переконатися, чи зрозуміють вони прочитане.

Запропонуйте їм почати ходити по класу і знайомити зі своєю інформацією інших однокласників. Учень може одночасно спіл­куватися тільки з однією особою. Завдання полягає в тому, щоб поділитися набутою інформацією і отримати зворотну від іншого учня. Протягом відведеного часу треба за­безпечити спілкування кожного учня з ма­ксимальною кількістю інших для отримання якомога повної інформації з теми.

Після того як учні завершать цю вправу, запропонуйте їм розповісти, відтворити отриману інформацію. Проаналізуйте та узагальніть отримані ними знання. Відпо­віді можуть записуватись на дошці.

"В"

Веббінг.

Веббінг перекладається як "паву­тиння слів". Це метод побудови логічних структурованих зв'язків між явищами і по­діями. Ґрунтується він на асоціативних і логічних елементах розумової діяльності школярів. Веббінг починається з ключового слова, навколо якого "нарощуються" інші терміни, що пов'язані з ним асоціативно або логічно.

Взаємоконтроль.

Це уроки опитування раніше пройденого матеріалу. Клас ділиться на групи по 3—5 чоловік. Команди комп­лектуються за принципом добровільності, але в них обов'язково є "слабкі" та "сильні" учні. Школярі перевіряють один у одного виконання завдань. При цьому проявля­ється відповідальність, взаємодопомога, взаємовиручка.

"Відстрочена відгадка".

За допомогою цих прийомів на уроці створюється установка, за якої учні позитивно налаштовують себе на сприйняття нових знань, а відстрочена відгадка буде стимулювати пізнавальну активність протягом усього уроку.

Винахідництво.

Уроки цього типу розвива­ють творчість учнів, їх вміння нестандартно мислити, давати нестандартні вирішення завдань. Вони пробуджують інтерес та смак до удосконалення чогось, раціоналізатор­ства. На уроках цього типу протягом уроку вивчається нова тема. Можуть проводитися з допомогою опорних конспектів (логічно­го плану відповіді з допомогою символів).

• підвищити інтерес учнів до предметів, що вивчаються;

·         відпрацювати навички розв'язування задач;

·         найбільш повне використання психоло­гічних особливостей учнів даного віку.

Вікторина

Одна з ігрових форм прове­дення уроку, що полягає в змаганні учнів у відповідях на запропоновані запитання (запитання підбираються так, щоб тему, яка вивчається, подати у цікавому пізнавальному плані). Учнів можна поділити на команди або організувати індивідуальні виступи.

Виставка.

У навчальному кабінеті вистав­ляється демонстраційне та лабораторне обладнання за темою, що вивчається, на­уково-популярна література, учнівські ре­ферати, саморобні газети, наочні посібни­ки, зроблені за минулі роки, комп'ютери з навчальними програмами, діа- та фоно-обладнання. Кожну частину виставки об­слуговує учень-екскурсовод. Учні групами переходять від однієї експозиції до другої (наприклад, від книго-журнальної до при­ладдя і далі — до реферативної), дивляться, слухають екскурсовода, ставлять питання, виконують досліди. Наприкінці заняття учні пишуть відгук про виставку або рецензію за заданим планом:

1. Що вам найбільше сподобалося на ви­ставці?
2. З якими новими поняттями, законами, приладами ви познайомилися?
3. Де і для чого вони використовуються?
4. Про що ви бажаєте отримати додаткову інформацію?
5. За якою темою ви могли б виступити на семінарі?
6. Ваше враження про проведення заняття.
7. Ваші зауваження та пропозиції.

Таке заняття може проводитися як на по­чатку вивчення теми, так і під час її уза­гальнення.

Вступні  уроки.

Проводяться на початку на­вчального року, коли починається вивчен­ня нового курсу або на початку вивчення великого розділу програми. Мета таких уроків — створити у школярів відповідні психологічні установки на навчальну роботу, зацікавити, розкрити практичну роль знань і їх необхідність. Якщо цей урок — лекція, то об'єднується зміст матеріалу в цілому. Особлива увага приділяється роз'ясненню головного матеріалу теми, складанню плану-конспекту.

Вступний семінар.

Спирається на знання й досвід, які вже мають учні. Після пояс­нення вчителем структури семінару учні колективно збирають інформацію за новою темою і класифікують її за розділами. За кожним розділом учні обирають груповодів, які ведуть набір до своїх груп. Групи працюють із зібраною інформацією за за­даним алгоритмом і готують виступи перед класом, які аналізуються й оцінюються самими учнями.

"Б"

Бліц-турнір.

Це конкурси. Вони прово­дяться на повторювально-узагальнюючих уроках. їх мета — розвиток усного мов­лення, осмислення, розуміння матеріалу, швидкість реакції.

Бліц-інтерв'ю.

Цей вид роботи використо­вується для перевірки знань, які отримані на попередніх уроках. Учні самостійно го­тують запитання, що будуть ставити під час "інтерв'ю". Найголовніша вимога — вони мають бути чіткі та лаконічні. Під час ви­конання цієї вправи школярі навчаються із фактів виділяти головні думки, на основі яких і будують запитання, що вимагають відповіді двома-трьома словами. До того ж розвивається взаємоповага та конкретне ставлення одне до одного. Для проведення "інтерв'ю" колектив поділяється на "екс­пертів" та "журналістів". "Експерти" за­ймають місце в центрі, "журналісти" по черзі ставлять запитання.

"Брейн-ринг".

Відома телевізійна гра, де стартом є цікаве запитання, а фінішем — від­повідь. Такий урок дозволяє учням відчути себе ерудитом.

"Брейн-стормінг".

Мозковий штурм — за­стосовується під час мотивації питань, пов'язаних із пошуком шляхів вирішення проблем, а не з усвідомленням змісту по­нять. Основним змістом, що вивчається на уроці, є моральні орієнтації та цінності, доцільно використовувати методи "Класи­фікація" та "Альтернатива".

"Класифікація". Суть методу полягає в тому, що учні отримують робочі картки, на яких розміщені різні ознаки певних понять або явищ. Спираючись на власний досвід та уподобання, учні повинні згрупувати їх за певними ознаками або критеріями.

"Альтернатива". На робочій картці записана певна проблема і ряд альтернативних про­позицій щодо її вирішення. Кожен учень самостійно повинен обрати тільки одну із запропонованих альтернатив і пояснити свій вибір.

"Броунівський рух".

Дозволяє кожному учневі виступити у ролі вчителя, передаючи свої знання однокласникам. Використання "Броунівського руху" дає можливість бага­торазового повторення одним учнем своєї частини навчального матеріалу, ознайомлення з іншими і систематизації загальної картини теми.

Організація роботи

Кожен учень повинен отримати свій "на­вчальний блок" з теми.

Протягом кількох хвилин учні читають інформацію. Головне — переконатися, чи зрозуміють вони прочитане.

Запропонуйте їм почати ходити по класу і знайомити зі своєю інформацією інших однокласників. Учень може одночасно спіл­куватися тільки з однією особою. Завдання полягає в тому, щоб поділитися набутою інформацією і отримати зворотну від іншого учня. Протягом відведеного часу треба за­безпечити спілкування кожного учня з ма­ксимальною кількістю інших для отримання якомога повної інформації з теми.

Після того як учні завершать цю вправу, запропонуйте їм розповісти, відтворити отриману інформацію. Проаналізуйте та узагальніть отримані ними знання. Відпо­віді можуть записуватись на дошці.

"Г"

Гра.

Гра — життєдайне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та праг­нень. Активізація пізнавальної активності та розвиток інтелектуального мислення — це ті проблеми, які вирішуються в процесі ігромистецтва, колективної радісної дії вчителя й учнів, у стані емоційної піднесе­ності. Перевірка знань на уроці, яка відбу­вається у формі гри, не нав'язується дітям, не викликає у них неприємних відчуттів. Гра висуває до дитини моральні вимоги, виховує почуття справедливості, чесності, відповідальності перед командою, розвиває доброзичливе ставлення одне до одного.

Ігри можна використовувати як на певних етапах уроку, так і на окремому занятті. Тривалість гри може бути різною — це за­лежить від мети, якої хоче досягнути вчи­тель цією грою.

Гра-конференція.

Одна з ігрових форм проведення уроку, що імітує збори, на­раду представників наукових організацій для обговорення й розв'язування певних питань.

Гра-подорож.

Одна з ігрових форм про­ведення уроку, що полягає в змаганні учнів на швидкість проходження маршруту, по­доланні перешкод та досягненні мети (пе­решкодами є різні запитання з теми чи розділу; продовжити рух за маршрутом можна лише після правильної відповіді на запропоновані запитання).

Гра "Доміно".

Доміно складається з прямо­кутників, розділених на дві частини, схожих на кісточки доміно. На одній половині може бути написана частина формули, слова, зна­чення, поняття. На другій половині — решта формули, назва фізичної величини, слова, поняття, значення.

Грати в доміно можуть 2,3,4 учні. Прямо­кутники діляться між ними порівну. По­чинає гру той учень, у кого є прямокутник зі словом "Початок". На другій половині є запитання. Всі інші шукають серед своїх прямокутників правильну відповідь на за­питання. Коли покласти правильну відпо­відь до запитання, то на другій половині прямокутника висвітлиться нове запитання і т. д. Грають діти доти, поки на останньому прямокутнику не буде написано слово "Кі­нець". Гру доцільно проводити в кінці теми для повторення вивченого матеріалу.

Гра "Так—ні".

Цю гру доцільно застосовувати під час закріплення нового матеріалу.

Правила гри: уважно слухати голос викла­дача, запитання читаються тільки один раз, перепитування не дозволяється. Під час читання запитання необхідно записати відповіді "так" чи "ні".

Гра "Світлофор".

Викладач уголос вислов­лює 12 тверджень, частина з яких містить помилки. Після кожного речення учні піднімають зелені (погоджуюся), червоні (не погоджуюся), жовті (можу доповни­ти) жетони. Учні, які підняли правильний жетон, ставлять собі 1 бал. За 12 набраних балів —оцінка "12".

Громадські слухання.

Такий урок проводиться як узагальнюючий з метою отримання ін­формації, на якій грунтуватимуться закони та інші рішення, що стосуються інтересів населення. Моделювання громадського слухання за допомогою імітаційної (симуляційної) гри сприяє усвідомленню учня­ми мети і порядку слухань, а також ролей і обов'язків членів державних органів, ко­мітетів, комісій.

"Д"

"Два-чотири — всі разом".

Учням класу про­понується проблема (інформація), яку вони спочатку опрацьовують самостійно, потім обговорюють в парах, далі об'єднуються в четвірки. Після прийняття спільного рі­шення в четвірках відбувається колективне обговорення питання.

"Джиг-со"

Дозволяє учням протягом ко­роткого проміжку часу опрацювати великий обсяг навчального матеріалу.

Клас ділиться на 3-5 груп, які назвемо "домашніми".

Кожен учень повинен отримати порцію інформації для засвоєння, кожна група — свою. Завдання "домашніх" груп — опра­цювати надану інформацію та опанувати нею на рівні, достатньому для обміну цією інформацією з іншими.

Експертні групи, використовуючи кольо­рові позначки, вислуховують представників домашніх груп і, проаналізувавши матеріал в цілому, проводять експертну оцінку.

Після завершення роботи учням пропону­ється повернутися "додому" і поділитися ін­формацією, отриманою в "експертній" групі, з членами своєї "домашньої" групи.

Дебати.

Дебати — різновид дискусії. Дебати дають змогу продемонструвати знання, по­ділитися досвідом, ідеями. Використання цієї форми дискусії має на меті навчити учнів висловлювати свої погляди спокійно, у товариській атмосфері. Учасники дебатів повинні вміти подати аргументи "за" і "про­ти" ідеї, що її обговорюють; переконати опонентів у правильності своєї позиції за допомогою чіткої аргументації. Час виступу кожного учасника під час дебатів обмеже­ний та однаковий для усіх.

Методика проведення дебатів:

•        Під час підготовки дебатів його ке­рівник має спланувати загальний хід бесіди і повідомити учасникам тему запланованої дискусії.

•        Відкриваючи дебати, ведучий нагадує тему та представляє план проведення обговорення.

•        Ведучий стежить за регламентом та об­межує виступи учасників 3-5 хвилин. Він прагне залучити до дискусії якомога більшу кількість учасників, надаючи їм слово.

•        Упродовж дискусії ведучий виносить на обговорення пункти плану та підводить підсумки кожного пункту.

Після закінчення обговорення керуючий підбиває загальний підсумок обговорення або надає можливість одному з учасників проаналізувати подібність та відмінність позицій з кожного питання.

Демарш.

Особлива форма навчального заняття, яка базується на практичних діях, пов'язаних певним пізнавальним завдан­ням і призначених для творчого самостій­ного виконання. Робота за цим методом передбачає: співробітництво, проблемне навчання, суб'єкт-суб'єктні відносини, впровадження дискусії. Основним завдан­ням методу є перетворення навчання на по­стійний пошук. Змістом навчання є певні форми діяльності, які використовуються учнями під час розв'язання проблемних ситуацій та їх обговорення в групі та класі. Тому визначений програмою матеріал по­дається як серія проблем.

Оптимальною є групова робота учнів, оскіль­ки вона поєднує в собі індивідуальний пошук і обмін ідеями. Контроль з боку вчителя має непрямий характер. Всіляко заохочується само- і взаємоконтроль та самооцінка. Ви­користовуючи метод демаршу, вчитель під­бирає факти, що містять протиріччя (про історичні події, історичних діячів). Після аналізу документів учні самі формулюють проблему за допомогою мозкового штурму, визначають шляхи її вирішення. Залежно від кількості пропонованих варіантів фор­муються дослідницькі групи (вони дослі­джують причини, хід, наслідки історичних подій) та підводять підсумки.

Дискусія.

Дискусія — це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона значною мірою впливає на розвиток критичного мислення, дає можливість ви­значити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знан­ня з обговорюваної проблеми — і все це повністю відповідає завданням сучасної школи, використовується при обговоренні питань. Дискусія навчає учнів виробляти й формувати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших.

До дискусії учні готуються заздалегідь: озна­йомлюються з етапами, підбирають матеріал, працюють з додатковою літературою.

Диспут.

Слово латинського походження, що означає "міркую", "суперечу". Диспут — одна із форм урочної роботи з учнями, яка допомагає розвивати їх самостійність, ло­гічне мислення, соціальну та моральну зрі­лість; формувати погляди та переконання особистості. Цей тип уроків означає і ви­знає важливість та доцільність обговорень. Це — полеміка, дебати. Головна цінність цих уроків полягає в тому, що в них фор­мується діалектичне мислення. Це неви­мушена, жива розмова учнів, яка дозволяє висловити свою точку зору, власну думку, обгрунтувавши її, виробити вміння вникати в доводи опонента, знаходячи слабкі міс­ця, уміння ставити питання за фактичним матеріалом теми, активно перетворювати знання на переконання.

Діалог.

Без навчального діалогу неможливий жоден урок, адже він є формою реалізації будь-якої бесіди, опитування, узагальнення. Діалог виступає важливим змістовим і діяльнісним компонентом уроків-роздумів, уроків-інсценізації, але тут він — лише за­сіб, підпорядкований розв'язанню інших завдань. Вживаючи термін "уроки-діалоги", маємо на меті привернути увагу вчителів до невикористаних можливостей діалогу як основної форми побудови читацької ді­яльності на уроці.

Діалог є основним компонентом особистісно орієнтованого навчання, яке утверджує форму навчального спілкування, побудовану на активній взаємодії, взаємопорозумінні його учасників. Особливостями такого спілкування є: стимулювання самостійних суджень учнів; опора на їхній життєвий і чи­тацький досвід; розгорнутий обмін думками, репліками, враженнями від прочитаного, короткі дискусії.

Урок-діалог будується на основі таких прин­ципів:

Культурологічного (вивчення художнього тексту за багатоманітністю його культурних рівнів, сприйняття та осмислення через книгу відносин "людина — світ").

Історичного (розгляд просторово-часових характеристик творів в їх взаємозв'язку з сучасністю і поглядом в майбутнє).

Гармонізація і діалогізація навчання (встанов­лення між учнем і книжкою рівноправного обміну духовними цінностями).

"Діалог Ривіна".

"Діалог Ривіна" передбачає читання або вивчення тексту абзацами. Під абзацом слід розуміти частину тексту до 12 лінійок, яка має закінчену думку і зміст якої можна передати реченням (до 10 слів). Для вивчення абзацу рекомендується:

•        Знайдіть у тексті нові слова і слово­сполучення.

•        Поясніть їх значення своїми словами чи прочитайте за текстом. За необхід­ності користуйтеся додатковою літера­турою.

•        Складіть речення з новими словами, переконайтеся, чи правильно їх зро­зуміли.

•        Знайдіть ключове (головне) слово чи словосполучення абзацу.

•        Усно поясніть, чому ви вважаєте його ключовим.

•        Складіть речення з ключовим словом, щоб передати ідею абзацу. Придумайте друге речення. Виберіть на ваш погляд краще.

•        Краще речення запишіть у зошит.

•        Ключового слова в абзаці може не бути. Назвіть основні об'єкти (предмети, яви­ща, персонажі, події), про які йдеться у цьому абзаці.

•        Встановіть зв'язки, залежність між цими суб'єктами.

•        Складіть речення, яке виражає суть абзацу. Придумайте друге. Виберіть краще.

•        Підготуйте відповіді на запитання, за­пропоновані вчителем, учнями.

•        Складіть запитання для товариша.

•        Пов'яжіть засвоєну інформацію з раніше вивченим чи прочитаним матеріалом.

"Діалог Сократа".

В рамках діалогу учні само­стійно формулюють проблеми суспільного життя та пропонують альтернативні шляхи їх розв'язання.

Сократівський стиль характеризується ви­користанням аналогії як способу виявлення суперечності в учнівських висловлюваннях. Однією з причин виникнення соціальних конфліктів є існування різних поглядів на те чи інше суспільне явище. Для того щоб їх подолати, людям необхідно обмінюва­тися своїми думками і прагнути долати суперечки, займаючи певні позиції, в яких відображаються справедливість та людська гідність — дві фундаментальні цінності де­мократичного суспільства. За допомогою "діалогу Сократа" можна змусити учня пере­вірити логічність та послідовність своєї по­зиції і визначити сферу її застосування.

Ділова гра.

Урок ділова-гра — це іміта­ційна модель навчальної діяльності учнів, що відтворюється в умовах, максималь­но наближених до дійсності. Мета ділової гри — поглибити та розширити діапазон знань учнів, формувати діловий стиль спіл­кування у практично-професійній діяльно­сті. Урок — ділова гра має свої різновиди: урок-"еврика", прес-конференція, урок-змагання, урок-турнір, урок-спектакль, урок-КВК, урок-аукціон та ін. Незалежно від різновидів уроку-ділової гри, їх об'єд­нають загальні вимоги: постановка теми, цілей, завдань гри; визначення оптималь­ного змісту гри; розподіл ролей та визна­чення функціональних обов'язків учасників гри; забезпечення умов для проведення ділової гри; єдність взаємодії учнів у ході виконання ролей.

Класичний варіант імітаційної гри включає такі етапи:

•        Підготовка.

•        Безпосередньо сама гра.

•        Аналіз та підведення підсумків гри.

За типом ділові ігри бувають "жорсткі" та "вільні". У "жорстких" іграх детермінується зміст, функції та обов'язки учнів — виконав­ців ролей. У "вільних" іграх визначаються лише основні напрями дій. Тут більшою мірою допускається самостійність і твор­чість у реалізації основної ідеї та змісту ділової гри.

Дидактичні ігри .

Це різновид пізнавальних, спеціально створених дорослими чи успад­кованих від попередніх поколінь ігор, що використовуються в навчальному процесі під безпосереднім керівництвом педагога. До дидактичних ігор належать настільно-друковані, словесні ігри, загадки, шаради, ребуси, головоломки, ігри-забави, сюжет­но-дидактичні та ділові ігри. їх головна особливість — наявність, крім ігрової (для вихованців), чітко визначеної дидактичної мети (для вчителя), регламентування ігрової діяльності спеціально визначеними прави­лами. Ігровий задум та ігрові дії допоможуть зберегти високу активність і самостійність дітей, наповнити навчання радісними, по­зитивними інтелектуальними емоціями.

Дослідження.

Урок-дослідження — це така навчальна форма, в якій домінує дослід­ницький метод вивчення матеріалу. Вико­ристання цього типу уроку зумовлене по­требами сучасного суспільства, яке ставить перед школою завдання виховати творчу особистість, розвинути творчі задатки ді­тей, навчити їх мислити, здобувати знання самостійно й застосовувати їх на практиці. Дослідницький метод на уроках застосову­ється переважно в старших класах.

Мета уроку-дослідження: розвивати в учнів уміння та навички, необхідні для вирішення нестандартних завдань, що зумовлені зміс­том твору, навички самостійного пошуку шляхів з'ясування істини, самостійного здобування нової інформації.

Педагогічні можливості уроку-дослідження:

•        Набування знань самостійно, а не отри­мання їх у готовому вигляді.

•        Удосконалення мислення, розвиток аналітично-синтетичної діяльності старшокласників, уміння зіставляти й порівнювати, аналізувати й синте­зувати, узагальнювати й абстрагувати, висувати твердження та аргументувати їх, уявляти й систематизувати уявлення та ін.

•        Скерування учнів на динамічний по­шук примушує їх стати дослідниками, першовідкривачами знань, співавторами навчально-виховного процесу.

•        Глибше осмислення нових знань на підставі попередніх і життєвого досвіду, в результаті чого навчальний матеріал міцніше запам'ятовується і здебільшого стає переконанням учнів, основою їх майбутнього світогляду.

•        Сприяє формуванню людини з гнучким розумом, творчими нахилами, стимулює учнів до того, щоб не обмежуватись на уроках поверховими емпіричними узагальненнями фактів, а глибоко про­никати в їхню сутність.

"З"

"За — проти".

Цей метод використовується для демонстрації різноманітних поглядів на проблему, що вивчається. Розглядаючи протилежні позиції з дискусійної проблеми, учні ознайомлюються з альтернативними поглядами, на практиці навчаються захи­щати свою власну позицію, вислуховують інших.

"Займи позицію".

Цей метод допомагає проводити дискусію зі спірної, суперечли­вої теми. Він дає можливість висловитися кожному учневі, продемонструвати різні думки з теми, обґрунтувати свою позицію або перейти на іншу позицію в будь-який час, якщо вас переконали, та назвати більш переконливі аргументи.

Порядок проведення:

1.  Учитель називає тему та пропонує учням висловити свою думку з досліджуваної теми.

2.            Найбільш чітко виражені позиції (дум­ки) записують на 2—5 плакатах.

3.            Учневі потрібно стати в групу учнів біля того плакату, на якому записана позиція, що збігається з його точкою зору.

4.            Учні готуються до обґрунтування своєї позиції.

5.            Якщо після обговорення дискусійного питання учень змінив свою точку зору, він може перейти в іншу групу й пояс­нити причину свого переходу, а також назвати найбільш переконливу ідею або аргумент протилежної сторони (іншої групи).

Закріплення вивченого матеріалу.

Основний дидактичний смисл полягає в закріпленні та осмисленні вивченого матеріалу у вигляді відповідних навичок та умінь, як мотор­них, так і інтелектуальних. Архітектоніка таких уроків завжди зв'язана з повторенням пройденого матеріалу, виконанням вправ і може бути успішно відтворена виключно з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, їх сприйняття навчання.

Залік.

Уроки які підводять підсумок ро­боти, одна з форм перевірки знань. Суть його в тому, що учні звітують про засвоєн­ня тієї чи іншої теми розділу або логічно пов'язаних питань. Заліки бувають різних видів. Інколи вони бувають комплексною перевіркою знань: з теорії, розв'язування задач, з практичної чи лабораторної роботи; інколи на залік виносять будь-який один вид перевірки. Залік організують як в кла­сичному академічному стилі, так і в формі гри. Він може бути і письмовим і усним.

"Здивуй".

Один з прийомів роботи на уроках, які дають можливість активізувати пізнавальну активність учнів. Учитель зна­ходить такий кут зору, щоб навіть повсяк­денне стало дивовижним.

"Зигзаг" (пилка).

Один із методів роботи в групах. Під час завершення вивчення теми. Клас ділиться на декілька груп. Кож­ній групі даються питання для вивчення. Учні з різних груп, що вивчають те саме питання, можуть радитися. Після закінчен­ня часу, відведеного на вивчення питань, учні повертаються в групи й розповідають своє питання іншим членам групи. Після заслуховування виступу командира групи підбиваються підсумки.

Змагання.

Це прийом введення в урок еле­ментів гри. Вони засновані на груповій ді­яльності учнів. Бувають різними за змістом, структурою, формою організації, різною може бути їх роль в навчальному процесі. Мета—навчитись самостійно організовувати власну навчальну діяльність, розв'язувати дидактичні завдання; формувати уміння виділяти головне, істотне; закріплювати спеціальні та загальнонавчальні знання, уміння та навички.

У змаганнях беруть участь окремі групи учнів, вчителі (учні виконують навчальні за­вдання, що запропоновані вчителем; вчителі виконують завдання, складені учнями). За таких умов на уроці-змаганні учні висту­пають у ролі "вчителів", а вчителі — у ролі "учнів". Допускаються й інші варіанти його організації.

"Е"

Еврика.

Можливі та доцільні ролі: "експери­ментатори", тобто учні, які добре працюють з приладами, реактивами, обладнанням; "теоретики" — учні, які глибоко і вільно володіють теоретичним матеріалом; "каль­кулятори" — учні, які швидко та точно здійснюють різні розрахунки; "експерти" —учні, які доповнюють, оцінюють та коригують процес і результати гри; "опоненти" — учні, які висувають нові ідеї, гіпотези на підтрим­ку та на противагу тим, що розглядаються. Підсумки гри підводить вчитель.

"Евристичних запитань"

(ключових пи­тань) — будь-яку задачу необхідно роз­глядати з різних точок зору; до основних ключових евристичних питань відносяться:

хто? (суб'єкт), що? (об'єкт), навіщо? (мета), коли? (час).

Екскурсія.

Це одна з форм організації на­вчання учнів особливо на уроках приро­дознавства, географії, біології. Такі уроки перш за все покликані показати учням мож­ливості практичного застосування знань, отриманих при вивченні теми чи розділу. Учні в ході екскурсії збирають природний матеріал для виконання окремих завдань. Ця форма організації занять на природі, на виробництвах. Мета уроків екскурсій визна­чається реалізацією краєзнавчого принципу навчання, а також економічного і екологіч­ного принципів. Вони відіграють велику роль в ознайомленні школярів з методами дослідження, в розвитку їх пізнавальної самостійності.

"І"

Індивідуальне самонавчання.

Під час індиві­дуального самонавчання учні виконують ту або іншу самостійну роботу і складають пись­мове повідомлення про її результати.

Інтерактивний тренінг.

Це форма інтерак­тивного навчання, що дозволяє учасникам за короткий час не тільки засвоїти знання, набути нових навичок і змінити ставлення до певних стереотипів, що склалися, а й за­класти основи нових підходів до розв'язан­ня педагогічних ситуацій. Інтерактивний тренінг дозволяє використовувати досвід учасників, стимулює діалог між учасниками і викладачем (тренером) і дає можливість критично аналізувати організаційні та си­стемні причини складностей, що виникають у навчально-виховній діяльності. Базується на основних принципах теорії навчання дорослих, сприяє залученню учасників й активізації процесу навчання.

Інтегровані (міжпредметні) уроки.

Інтегро­ваний урок — це урок, який проводиться з метою розкриття загальних закономір­ностей, законів, ідей, теорій, відображених у різних науках та відповідних навчальних предметах. Це уроки інтегрованих зв'язків декількох предметів. Дають можливість сформування і яскравішого уявлення щодо навколишнього, взаємозв'язків і явищ. Основний акцент припадає не стільки на засвоєння певних знань, скільки на розви­ток освітнього мислення. Структура таких уроків відрізняється .чіткістю, компактністю, стислістю, логічною взаємообумовленістю навчального матеріалу на кожному етапі уро­ку, великою інформативністю, об'ємністю матеріалу. Інтегровані уроки передбачають обов'язковий розвиток творчої активності учнів, перевантаження за рахунок пере­ключення на різноманітні види діяльності; підвищують пізнавальний інтерес, сприя­ють розвитку у школярів мисленні, уваги, пам'яті, мовлення, уявлення.

Педагогічні можливості інтегрованих уроків та інтегровані уроки сприяють:

•        Більш повному осмисленню учнями навчального матеріалу, різні аспекти якого не можуть бути розкриті засоба­ми якогось одного навчального пред­мета.

•        Формуванню умінь переносити знан­ня з однієї галузі науки чи мистецтва в іншу.

•        Стимулюванню аналітико-синтетичної діяльності учнів, розвитку потре­би в системному підході до об'єкта пі­знання, аналізу та порівнянню процесів та явищ.

•        Розкриттю думок, настроїв, вражень, філософських та релігійних вчень історичної епохи, в контексті якої слід сприймати і розуміти творчість пись­менника.

•        Розвитку творчих здібностей учнів: уяви, фантазії, образного мислення, інтелекту та емоційної сфери.

Інструктивна лекція.

Метою лекції такого виду є ознайомлення учнів з технологією їхньої наступної навчальної діяльності, з особливостями виконання окремих дій та способів роботи.

На інструктивних лекціях:

•        розглядаються алгоритми розв'язування задач, правила виконання експеримен­тів, плани вивчення понятійного апа­рату, способи конструювання правил, законів, теорій;

•        пояснюються методи оволодіння на­вчальним матеріалом, розкривається організаційний механізм заняття або декількох занять.

"К"

Казка.

Урок спрямований на розвиток уяви та творчого мислення учнів. Цьому сприяє залучення школярів до складання сюжету казки. Інсценізація казки формує мовленнєві здібності учнів, сприяє естетичному розвит­ку. Сюжет казки передбачає виконання цілої низки умов: чітка цільова установка; набір найбільш відповідального об'єкта; складання запитань, на які потрібно відповісти учням за допомогою наявних знань (під час інсце­нізації мають бути сформульовані запитання, спрямовані на активізацію наявних в учнів знань, а також може здійснюватися пере­вірка домашнього завдання) на створення фабули (ланцюжок подій, що описуються в казці в певній послідовності); літератур­не оформлення. У процесі літературного оформлення казки необхідно враховувати деякі моменти: цікавість змісту; несклад­ність інсценування; можливість створення костюмів для учасників казки; проведення хімічних дослідів; використання наочності, що допомагає сприйняттю хімічних еле­ментів казки.

На цих уроках учні знайомляться з казками, легендами, міфами народів світу і пізнають культуру всього людства. Вчаться самостійно придумувати казки чи її частини, малюють казкових чи міфологічних героїв, або урок безпосередньо проводиться у формі казки з казковим обрамленням.

"Картинна галерея".

Учитель вивішує на дошці 4-5 картин (фотографій), які мі­стять ознаки основного поняття або явища. Об'єднавши учнів у групи, він пропонує їх представникам через деякий час назвати ознаки поняття, що зображені на карти­нах. Після завершення роботи у групах представники називають одну ознаку (по черзі, не повторюючись). Наведені озна­ки вчитель записує на дошці у стовпчик. Після цього відбираються три найбільш характерні ознаки, з якими відбуватиметься подальша робота.

"Карусель".

Цей варіант кооперативного навчання, при якому одночасно залуча­ються в роботу всі учасники навчального процесу. При цьому відбувається активне спілкування та обговорення проблеми між усіма учнями класу. Цю технологію варто застосовувати для:

•        збирання інформації з будь-якої-те­ми;

•        інтенсивної перевірки обсягу та глибини знань;

•        розвитку вміння аргументувати свою позицію.

"Карусель" передбачає:

•        підбір аргументів кожним учасником на задану тему;

•        вислуховування одним учнем досить великої кількості однокласників;

•        пошук нових аргументів, прикладів для підсилення власної позиції, результатів роботи групи.

Організація роботи:

•        Стільці розставляються у два кола.

•        Учні, що сидять у внутрішньому колі, розташовані спиною до центру, а в зовнішньому — обличчям. Таким чином, кожен сидить напроти іншого, вислов­лює і вислуховує свої ідеї (аргумент, приклад).

•        Внутрішнє коло нерухоме, зовніш­нє — рухливе: за сигналом ведучого всі учасники пересуваються на один стілець вправо і появляються перед но­вим партнером, з яким повторюють ту ж процедуру. Мета — пройти все коло, виконуючи поставлене завдання.

•        При організації роботи в групах необ­хідно "пускати по колу" результати ро­боти кожної групи (заповнений аркуш, створену таблицю, намальований сюжет тощо) для поповнення новими ідеями, поглиблення новим змістом тощо.

Коло ідей.

Дає можливість учням висловити свою точку зору; позицію; ідею, втягну­тися в дискусію. При проведенні такого уроку необхідно вислухати кожного учня (або доповідача групи) по колу з однією підготовленою позицією (ідеєю, пропо­зицією). Всі відповіді слід "збирати" в колі по черзі доти, поки вони не вичерпаються. Такий метод дозволяє кожній групі або окремій особі обмінятися результатами своєї роботи.

КВК.

Мета — розвиток пізнавальних інте­ресів та мотивів, ерудиції, інтелекту учнів; здібностей швидко орієнтуватися у поді­ях, екстремальних ситуаціях. Уроки-КВК можуть бути тематичними, проблемни­ми, розрахованими на загальну ерудицію учасників гри. Як правило, клас (або кла­си) поділяються на команди, які поетапно в процесі гри виконують різні цільові на­вчальні завдання. Підсумки та оцінку гри здійснює журі.

Комбінований урок.

Такі уроки вважаються класичними і найбільш розповсюджені. Вони мають декілька дидактичних цілей і включають всі структурні елементи. Кожен з елементів комбінованого уроку вимагає певних методів і форм організації навчаль­ної діяльності учнів. Закріплення знань на комбінованому уроці доцільно проводити в ході вивчення нового матеріалу. Домашнє завдання можна задавати на різних етапах уроку, важливо лише чітко проінструкту­вати, як правильно його виконувати, яких знань і вмінь, досвіду творчої діяльності необхідно набути і добре засвоїти.

Компаративний аналіз.

Урок компаратив­ного аналізу — це заняття, на якому до­мінуючим є компаративний шлях аналізу художньої літератури. Це новий методичний шлях, який грунтується на набутках науки компаративістики.

Компаративізм (від лат. сотраratives — по­рівняльний) — те саме, що й порівняль­но-історичне літературознавство, в якому досліджуються подібності й відмінності, зв'язки та впливи літератур різних країн сві­ту. Компаративний метод, запропонований Теодором Бенфеєм (1809-1881), ґрунтується на теорії "запозичень". Його прибічники вивчають той чи інший сюжет, мотив, об­раз, простежуючи їхню долю в літературах різних народів та епох.

Компаративісти доводять, що жодна літе­ратура не може плідно розвиватися поза спілкуванням з літературами та культурами інших народів. Вони одностайні в думці, що використання історико-функціонального й порівняльного методів дослідження не лише допоможуть встановити зв'язки окремих літературних явищ, а й передба­чає створення цілісної літературної освіти школярів, сприяє більш глибокому про­никненню в ідейно-естетичний зміст кож­ного із порівнюваних творів. Окрім того, це утверджує думку про єдність світового літературного процесу.

Мета уроку компаративного аналізу, глибше розкрити ідейно-естетичну сутність кожно­го з порівнюваних творів чи процесів; дати історико-літературне пояснення відповід­ностей або відмінностей літературних явищ різних письменств; сприяти розумінню ду­ховної єдності і національної своєрідності різних літератур в культурно-історичному розвитку суспільства.

Педагогічні можливості уроків компаратив­ного аналізу:

•        допомагають учням усвідомити законо­мірності розвитку різних національних письменств;

•        стимулюють розвиток пізнавального інтересу, активізують мислення, сприя­ють утворенню нових логічних зв'язків, роблять знання школярів свідомими та міцними;

•        сприяють опрацюванню на уроках об'єм­нішого навчального матеріалу, глибшому і повнішому розкриттю ідейно-естетич­ного змісту твору, що вивчається;

•        служать актуалізації, застосуванню ра­ніше здобутих знань і створюють опо­ру в засвоєнні досліджуваних понять, фактів, положень;

•        вчать розуміти генетичні зв'язки ху­дожнього твору з іншими творами та літературним розвитком в цілому та .   ін.

Консультація.

Урок-консультація — це спе­цифічна форма організації навчально-ви­ховного процесу, яка проводиться перед контрольно-заліковими уроками. її ме­та — усунути прогалини в знаннях, уміннях та навичках учнів, попередити можливі помилки на контрольно-залікових уроках, виділити головне, істотне у змісті матеріалу, що вивчався раніше, та акцентувати на ньому увагу учнів. Мета таких уроків — надання навчальної допомоги учням. Такі уроки забезпечують інтереси всіх груп:

•        учнів, які недостатньо засвоїли теоре­тичний матеріал;

•        учнів, які не засвоїли прийоми роботи з обладнанням, картами, схемами;

•        учнів, які не навчились вирішувати типові задачі;

•        учнів, які потребують порад щодо на­писання рефератів, доповідей.

Контрольна робота (поточна, періодична, підсумкова).

Контроль забезпечує зворотний зв'язок, що дозволяє коригувати діяльність учителя та учнів, її результативність, вияв­ляти резерви подальшого вдосконалення, навчання.

Поточні к/р проводяться в ході навчального процесу з метою отримання оперативної ін­формації про рівень засвоєння теоретичних знань та практичних навичок учнів. Вони проводяться в основному за змістом логічно завершеної дидактичної теми (чи кількох уроків з теми) програмового матеріалу з ме­тою своєчасної корекції навчально-вихов­ного процесу та забезпечення успішного просування учнів до засвоєння наступних розділів чи тем навчального курсу. При цьому слід дотримуватись таких вимог: чітке визначення змісту к/р відповідно до вивченого матеріалу; виділення в ньому головного, істотного; вибір раціональних форм проведення к/р (фронтальна, групова, індивідуальна); своєчасна корекція знань; умінь і навичок учнів; психологічний на­стрій та формування в учнів позитивної установки на проведення к/р; оптимальність навчально-методичного забезпечення проведення к/р.

Періодичні к/р проводяться після вивчення логічно завершеного розділу навчальної програми (наприкінці чверті, семестру чи навчального року). Основні вимоги до пері­одичних к/р такі: визначення вузлових тем у вивченому розділі програмового матеріалу та виділення в них основних питань, правил, алгоритмів, принципів, закономірностей, законів тощо, які є обов'язковими для за­своєння учнями; оптимальність змісту та об­сягу к/р; складність та посильність завдань; диференційованість завдань з урахуванням індивідуальних особливостей учнів та рівнів їх навчальної підготовленості; врахування при розробці змісту контрольних завдань прогалин у засвоєнні програмового ма­теріалу.

Підсумкові к/р проводяться в кінці чверті та навчального року. Основні вимоги до такого типу к/р: зміст перевірочних питань, завдань повинен мати узагальнюючий, син­тезований характер; охоплювати вузлові, центральні, провідні ідеї, аспекти, закони, закономірності, які є фундаментом даного навчального предмета чи окремого його курсу, розділу; розрахованим переважно на реконструктивний та творчий рівень знань учнів; диференційованим (у кількох варі­антах, тестах, картках тощо); передбачати виконання учнями контрольних завдань за допомогою задіяння широкого комплексу способів, методів, засобів; бути посильним за обсягом, узгодженим за кількістю годин, відведених на її виконання.

Конференція.

Такий урок організовується як нарада спеціалістів в певній науковій галузі як збори спеціалістів-практиків, які займаються проблемами використання до­сягнень науки, у виробництві, як нарада предметників і філософів, розробляючи світоглядні проблеми, як збори спеціалістів різних профілів, що вирішують загальну глобальну проблему. Учні, як правило, ви­ступають з доповідями і з інформацією. Вся інформація готується самостійно і вдома, а на уроці вони її озвучують. Базою для такої роботи служить додаткова література: науково-популярні книги, журнали, газети. Мета уроків-конференцій—розширення та поглиблення навчального матеріалу, озна­йомлення з новою інформацією за рахунок спілкування з різними інформаційними джерелами. Проходить обмін думками. Форми роботи в процесі підготовки — ви­вчення літературних джерел, в ході самого уроку — взаємоінформація учнів, ведення тезисних записів, складення плану.

"Круглий стіл".

На таке заняття запрошують­ся спеціалісти-вчені або спеціально підго­товлені учні, які володіють питаннями, що будуть розглядатися. "Спеціалісти" ведуть обмін інформацією з учнями, відповідають на питання, ставлять свої відповідно до проблематики досліджуваної теми.

Культурологічний аналіз.

Урок культуроло­гічного аналізу — це такий тип навчального

заняття, що передбачає вивчення літера­турного твору в контексті світової культури.

Мета уроку культурологічного аналізу: по­казати учням, що літературний твір — це явище культури на певному етапі його роз­витку, в ньому органічно поєднуються бага­товіковий досвід людства з особливостями творчої індивідуальної манери письменника, його особистим поглядом на висвітлювані проблеми.

Науковці визначають, що в історії люд­ства існували такі типи художньої свідомо­сті: культура Давнього Сходу, Античності, Середньовіччя, класицизму, романтизму, реалізму і діалогічна свідомість людини XXI століття, в якій "стягуються в одному культурному просторі, в одній свідомості і мисленні різні форми культур: Захід і Схід, Азія, Африка або в межах західної культу­ри  — Античності, Середньовіччя, новочасне мислення. Саме культурологічний аналіз художнього твору шляхом від культурного контексту до осмислення літературного тексту дасть змогу вчителю:

•        розкрити особливості художньої сві­домості певної епохи й відшукати їхнє втілення у творі, що вивчається;

•        актуалізувати знання учнів з курсу все­світньої історії про суспільні процеси та історичні реалії доби, що знайшли відбиток у творчості митця;

•        отримати фонові знання про країну, де народився і творив письменник, її традиції, побут, звичаї, що допоможе школярам глибше зрозуміти художній твір;

•        проникнути в особливості етнопси­хології народу, визначивши своєрідне й загальнолюдське, зрозуміти наці­ональну специфіку світосприйняття автора;

•        познайомитися і глибше зрозуміти сутність визначних творів інших ви­дів мистецтва тієї епохи, присвячених висвітленню тих самих проблем;

•        виховувати повагу учнів до надбань культури інших народів;

•        збагачувати лексичний запас школярів словами, що називають національний одяг, житло, їжу, предмети побуту, танці, ігри тощо.

На уроці культурологічного аналізу сут­тєву роль відіграють фонові знання, без яких неможливо іноді адекватно сприйняти й осмислити зміст художнього твору, ав­торську концепцію, своєрідність психології героїв. Подавати їх учитель може на різних етапах вивчення літературного твору:

•        підготовка до сприйняття художнього твору;

•        підготовки до аналізу;

•        у ході самого аналізу.

Для подання фонових знань можуть бути використані такі методичні форми роботи: слово (або лекція) вчителя, бесіда, самостійне читання (домашнє чи класне) запропонова­них учителем історичних, літературознав­чих, мистецтвознавчих, культурологічних джерел та енциклопедично-довідникової літератури; розгляд та аналіз ілюстрацій, репродукцій картин; прослуховування му­зичних творів, перегляд слайдів, діафільмів, уривків з кіно-, теле- й відеофільмів, що містять культурологічний матеріал; екскурсії до музеїв, пам'ятників та пам'ятних місць; написання учнями рефератів, доповідей та повідомлень тощо.

"Л"

Лабораторна робота.

Лабораторна робота є одним із видів обов'язкових самостійних робіт учнів. Лабораторна робота — урок формування експериментальних умінь та навичок, на якому учні користуються різним обладнанням, проводять досліди, спосте­реження, знімають показники, описують отриманні результати, складають звіти і роб­лять висновки.

Ланцюжок.

Ланцюжок використовується під час вивчення різноманітності живих організмів чи подій.

Лекція.

Лекція — одна із форм організації навчання в загальноосвітньому навчально­му закладі. її основою є системне усне ви­кладення вчителем навчального матеріалу протягом одного уроку (чи пари уроків), головний зміст якого становить аналіз та узагальнення фактів, а відповідними при­йомами — пояснення та міркування. За­лежно від теми лекції в ній може доміну­вати характеристика, опис, розповідь про певні факти, процеси, явища. Структура традиційної лекції така: організація діяльно­сті вчителя та учнів; формулювання теми, постановка мети і завдань; актуалізація опорних знань учнів; викладання змісту дидактичного матеріалу вчителем, забез­печення умов сприйняття та засвоєння його учнями; узагальнення та систематизація знань учнів, набутих у процесі читання лекції, підведення підсумків лекції.

Лекція-діалог.

Така лекція проводиться на основі Сократівського методу за допо­могою прямого діалогу учителя з учнями. Лекція-діалог, на якій звучить слово учня, дозволяє уникнути пасивного сприйняття навчальної інформації, спонукає учнів до активних дій.

Лекція з науковою структурою.

Використо­вує структури, що притаманні науці, яка вивчається, або проблемній галузі.

Наприклад, на думку дослідників фоль­клору, вивчення побудови народних казок спонукає учнів здійснювати певні розумові та чуттєві дії. Відповідний вплив на учнів можна здійснити за допомогою лекції, побудованої за "казковою структурою": припис або заборона — його порушення — від'їзд героя.— драма — задача із суперечністю — неправильне рішення — підказка або допо­мога — розв'язання задачі — повернення з перемогою.

Лекція-інструктаж.

Проводиться з метою підготовки учнів до семінарського заняття. Розкриваючи теоретичний і прикладний аспекти теми лекції, вчитель акцентує увагу на можливих та доцільних шляхах викори­стання теоретичних знань; дає розгорнуте трактування того кола питань, що передба­чено розглянути на наступному занятті. На лекції-інструктажі можуть бути поставлені завдання репродуктивного, варіативно-тренувального, пошукового та творчого характеру; зосереджується увага учнів на джерелах додаткової інформації.

Лекція (інтегрована) .

Проводиться під час інтегрованих уроків. Кожен з учителів ви­кладає свою частину матеріалу. Прикла­дом інтегрованої лекції може бути урок із всесвітньої історії вії класі на тему "Світ на межі двох тисячоліть", коли вчителі історії, географії, біології спільно дають загальну характеристику глобальним про­блемам сучасності та вказують на можливі шляхи їх розв'язування.

Лекція оглядова проводиться, як правило, з метою висвітлення широкого кола питань з тієї чи іншої теми, ознайомлення з новою інформацією з цих питань, розширення сві­тогляду учнів. Важливим моментом оглядової лекції є відбір і структурування навчального матеріалу, що забезпечує підготовку учнів до логічного сприйняття систематизованої інформації та засвоєння системних знань. Превалюючими прийомами оглядової лек­ції є розповідь, опис, аналіз фактів, явищ, процесів. Засобами реалізації змісту огля­дової лекції є раціональне поєднання слова вчителя та наочності (карт, таблиць, різних видів ТЗН).

Лекція полемічна.

Передбачає викладан­ня змісту матеріалу у вигляді постановки дискусійних проблем,  положень, що вимагають розв'язання в ході дискусії.

При цьому не виключені різні думки з того чи іншого питання. Роль учителя у про­веденні полемічної лекції дуже складна. Йому необхідно бути ерудитом, володіти мистецтвом полеміки, орієнтуватися в різних поглядах та спрямувати учнів на правильні висновки. Крім того, він має бути демо­кратичним, справедливим, винахідливим, у міру гнучким. Полеміка — один зі спо­собів ефективного емоційного впливу на учня, збудження його інтересу, відвертості, щирості, бажання шукати істину.

Лекція теоретичного конструювання.

Дає можливість навчити школярів систематизувати та узагальнювати свої освітні результати на теоретичній основі. За теоретичну основу на лекції править концепція, принципи, правила, закони, теорії, картина світу. На лекції учні знайомляться зі структурою та ієрархією встановленого теоретичного еле­мента, з методами його конструювання. Такі лекції виступають як засіб для орга­нізації освітньої діяльності учнів на тео­ретичному рівні.

Лекція узагальнююча .

Проводиться зазвичай після вивчення повного курсу навчально­го матеріалу або великого розділу з метою систематизації та поглиблення знань учнів. Вона є підсумком системи проведення рані­ше уроку і включає провідні аспекти курсу даного навчального предмета. У процесі узагальнюючої лекції доцільним є вико­ристання узагальнюючих таблиць, схем, ТЗН тощо.

"М"

Метод евристичних, або "ключових", питань.

Є різновидом групової роботи, де учням про­понується розглянути будь-яке запитання з різних точок зору. При цьому необхідно систематизувати найбільш значимі питання, які виникають при вивченні тієї або іншої події, явища.

"Мікрофон".

Ця технологія є різновидом загальногрупового обговорення певної про­блеми, яка дає можливість кожному сказати щось швидко, відповідаючи почергово.

Перед класом ставиться запитання. Учням пропонується олівець, що імітує мікрофон, який вони будуть передавати одне одному, по черзі беручи слово. Говорити може тіль­ки той, хто тримає олівець. Якщо учень не має що сказати, він передає слово іншому. Важливо не обговорювати і не критикувати чужі відповіді. На завершення вчитель або учень, який добре володіє цією темою, під­биває підсумки.

Міні-дебати.

Різновид дискусії. Учням пропонуються дві протилежні точки зору на те чи інше явище, подію. Вони мають віддати перевагу одній із них чи запропонувати інше, власне бачення проблеми.

Мозаїка.

Цей вид навчальної діяльності використовується для створення ситуації, яка дає змогу учням працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу. Для виконання цієї форми клас поділяється на експертні  групи, які отримують завдання для експертизи. Працюючи з додатковою літературою І чи іншими джерелами інформації, члени групи складають блок-схеми експертної оцінки. Після завершення роботи утворю­ються консультаційні групи, до яких входять по кілька учнів з кожної експертної групи. Діти обмінюються результатами експертиз, аналізують матеріал в цілому, занотовують необхідну інформацію, а закінчивши роботу, повертаються до своїх експертних груп, де остаточно узагальнюють весь матеріал.

"Мозковий штурм".

Урок колективного обговорення, пошук рішень, що спонукає учасників проявити свою уяву та твор­чість, який досягається шляхом вільного вираження думок усіх учасників та учас­ниць і допомагає знаходити кілька рішень з певної теми.

Учитель на уроці називає тему і запрошує взяти участь у її обговоренні шляхом штурму, який організовується за такими етапами:

1.  Всі учасники "штурму" пропонують ідеї щодо розв'язання висунутої проблеми (ідеї можуть бути будь-якими, навіть фантастичними).

2.            На дошці учень записує всі ідеї, що пропонуються.

3.            Коли група вважає кількість поданих ідей достатньою, їх подання припиня­ється.

4.            Після того як майже всі ідеї зібрані, вони групуються, аналізуються, роз­виваються групою.

5.            Вибираються ті, що, на вашу думку, допоможуть вирішити поставлену про­блему.

Мозковий штурм спонукає учнів виявляти творчість, розвиває вміння швидко аналі­зувати ситуацію.

"Морський бій".

Цей вид діяльності ви­користовується для формування уміння швидко орієнтуватися в матеріалі з певної теми. Проходить за принципом гри мор­ський бій.

На магнітній дошці, розкресленій по гори­зонталі та вертикалі, розміщені цифри, під якими закодовані запитання і букви, що символізують "кораблики": однопарусні (одна літера), двопарусні (дві літери). Всі написи на дошці прикриваються картон­кою, на яку прилаштовані магніти.

При відсутності магнітної дошки можна розкреслити звичайну дошку по горизон­талі та вертикалі лініями. У крайньому злі­ва стовпчику написати цифри від 1 до 10, а у верхньому рядочку — літери. Таблиця із закодованим розміщенням запитань та корабликів зберігається у ведучого. Під час гри на дошці він робить позначки: "х", якщо у квадратику було запитання і на нього дали правильну відповідь; "О", якщо відповіді не прозвучало; і записує певну літеру, якщо у квадратику був "кораблик".

Гра завершується, коли розгадане ключове слово, яке утворюється з літер-"корабликів". Команда, що відгадала слово, отримує два бали. Ведучий підводить підсумки.

"Н"

Навчальна екскурсія.

Це форма організації навчання в умовах природного ландшаф­ту, виробництва, музею, виставки з метою спостереження та вивчення учнями різно­манітних об'єктів і явищ дійсності.

Характерна ознака заняття — вивчення об'єкта, пов'язане з пересуванням учнів.

Метою екскурсії є:

•        розвиток здібностей учнів діяти з пі­знавальних позицій у навколишньому світі;

•        безпосереднє сприймання та вивчення життєвих явищ та процесів.

Екскурсії допомагають формувати емоційні якості учнів: почуття прекрасного, відчуття радості пізнання, бажання бути корисним суспільству, громаді.

Екскурсія — найстаріша форма навчаль­ної роботи, тому вимоги до організації та проведення екскурсій добре розроблені. Сьогодні ми все частіше зустрічаємо цю допоміжну форму навчальної роботи у пере­ліку нестандартних уроків, що насамперед пов'язано з використанням відеотехніки та комп'ютерів (у тому числі й всесвітньої мережі Інтернет).

Навчальна конференція.

Шкільна навчальна конференція наближає навчання до науко­вих форм діяльності. У період підготовки до конференції учні самостійно обирають тему доповіді, виконують невелике досліджен­ня та готуються до виступу з отриманими результатами. Конференція може проводитися в межах одного класу, паралелі або мати загальношкільний характер. її відмін­ність ознака полягає в обговоренні теоре­тичного інтегрованого характеру.

Ознаками конференції є:

•       необхідність підготовчого періоду;

•       обов'язкова наявність не тільки повідом­лень, а й виступів у формі доповідей, тобто із власною точкою зору.

Навчальні конференції більш ефективні, ніж традиційне повторення або закріплення на уроках, тому що при вмілій організації дають можливість учням зіставити різні точки зору, захистити свої позиції у віль­ній дискусії. Шкільна навчальна конференція ефектив­но використовується здебільшого в роботі з учнями старшого віку.

Навчальні консультації .

Полягають у наданні допомоги учням щодо засвоєння окремих тем або розділів навчального курсу, а також поглибленого вивчення предмета.

Під час проведення консультації учні мають можливість поставити питання, намагаються дати відповіді на них, слухають пояснен­ня вчителя-предметника або запрошених спеціалістів.

Розрізняють консультації:

•       загальнокласні;

•       групові;

•       індивідуальні.

Правильно організована консультація:

•       допомагає подолати їх;

•       виховує  в учнів самоконтроль, критичне ставлення до своїх знань;

•       допомагає правильно встановити рівень власної навченості.

Консультативне спілкування вчить шко­лярів точності формулювання проблем та питань, що виникають.

"Навчаючи — вчуся".

Цей метод дає учневі можливість взяти участь у навчанні та пере­дачі своїх знань іншим, у даному разі — своїм однокласникам під час уроку.

Роботу організовують таким чином:

1. Після того як вчитель назвав тему та мету уроку, роздав картки із завданнями, учні ознайомлюються з інформацією, що міститься на картках.

Якщо щось не зрозуміло, учень запитує про це та перевіряє в учителя, чи пра­вильно він зрозумів інформацію.

2.             Учні готуються до передачі цієї інфор­мації іншим у доступній формі.

3.             Необхідно всім ознайомити зі своєю інформацією однокласників. Учень має право говорити тільки з однією особою одночасно. Завдання полягає в тому, щоб поділитися своєю інформацією з іншими учнями й самому дізнатися про щось від них.

4.             Коли всі поділилися та отримали ін­формацію, розкажіть у класі, про що ви дізналися від інших.

"О"

"Обери позицію".

Пропонується проблемне питання, дві протилежні думки щодо його розв'язання і три позиції: "так" (за першу думку), "ні" (за другу думку), "не знаю, не визначив власної позиції". Учні класу оби­рають певну позицію, формують три групи, обговорюють правильність своєї думки. Хтось із учнів від кожної групи аргумен­тують свої позиції, після чого відбувається колективне обговорення та розв'язання проблеми.

Оглядовий семінар .

Передбачає самостійний огляд учнями всієї теми на основі підруч­ника або інших матеріалів.

Результати огляду учні формулюють у вигляді таких суджень:

•        смисл даної теми;

•        її головні частини або спрямування;

•        об'єкти, що вивчаються;

•        питання, що виникають;

•        відмінність викладання теми за різними інформаційними джерелами.

Особливу роль відіграють сформульовані учнями питання.

За підсумками оглядового семінару склада­ються індивідуальні й колективні програми занять за темою.

"П"

Панельна дискусія.

Іноді панельну дискусію називають засіданням експертної групи (не плутати з "методом суддів"). Для цього виду дискусії вчитель обирає 4-6 учнів і поперед­ньо призначає ведучого. Під час дискусії визначена проблема обговорюється спо­чатку всіма учасниками у режимі вільних висловлювань, а потім кожен по черзі має сформулювати свою точку зору (висновок), виступаючи з коротким повідомленням.

Парадоксальна розповідь.

Парадоксальна розповідь (від. грецької — несподіваний, дивний) — це розповідь, яка містить хибні або неправильні твердження. Спираючись на свої знання, учням необхідно виділити парадоксальні моменти та довести, у чому полягає їх хибність. Під час виконання цієї вправи розвиваються вміння швидко логічно мислити, стило конспектувати, чітко висловлювати свою думку.

Парадоксальна розповідь може бути ви­користана на етапі узагальнення та систе­матизації вивченого матеріалу.

Паралель.

Ця форма роботи є різновидом "акваріуму", тільки одночасно працює дві групи і порівнюються висновки їхньої ро­боти.

"Показуха" (скульптура).

Клас ділиться на групи, представники яких повинні через хвилину представити його у вигляді скульп­тури (тобто без слів). Після демонстрацій учитель організовує обговорення за такими питаннями:

•        Що вказує на те, що саме назване по­няття представлене групою?

•        Якими засобами вони його передали?

•        Які ознаки поняття їм вдалося передати?

Поп-корн.

Це різновид бесіди. Суть цього виду полягає в тому, що учням ставлять проблемне запитання, дають час на об­думування, а вже потім опитують. Учні, які зазвичай спочатку малоактивні, "дозрі­вають" як поп-корн — "вибухають" відпо­відями, як повітряна кукурудза.

Практикум.

Урок-практикум — такий тип навчального процесу, який сполучає у своїй основі різні форми організації пізнавальної діяльності, має риси комбінованого уроку, І органічно поєднуваного з системою не­традиційної освіти. Практикум допомагає розвинути уміння, пов'язані з розвитком  зацікавлення (аналізувати свої зацікавлен­ня, визначити нові зацікавлення на грунті колишніх, зіставляти свої можливості та зацікавлення); вміння знаходити практич­ні види діяльності (вміння визначати для себе пізнавальні види діяльності); вміння обирати практичний вид діяльності для себе (пошук відповідей на обґрунтування практичних завдань); вміння досліджува­ти умови практичної діяльності); вміння готуватися до практичної діяльності (ви­значення мети, завдань діяльності); вміння здійснити діяльність на практиці (планувати свою практичну діяльність; бачити пози­тивні і негативні сторони своєї практичної діяльності); вміння встановлювати цінність практичної роботи, культурну та професійну цінність практикуму.

Схема уроку-практикуму:

•        Повідомлення теми, мети, завдань уроку.

•        Актуалізація ЗУН.

•        Ознайомлення з інструкцією.

•        Підбір обладнання.

•        Робота учнів.

•        Звіт про роботу.

Практичне заняття.

Практичне заняття ста­вить за мету на основі засвоєних системних знань залучати учнів до різних видів само­стійної діяльності — практичної, інтелек­туальної, предметної

Практична діяльність учнів забезпечує ви­користання ними знань, умінь та навичок у різних ситуаціях. Інтелектуальна діяль­ність учнів у процесі виконання практичної роботи — це бачення та виправлення своїх помилок, перенесення знань з одного пред­мета на інший, діагностування і моделю­вання навчально-пізнавальної діяльності.

Практична робота.

Мета такого уроку — об­робка та закріплення теоретичних умінь та навичок на практиці. На цих уроках проводяться великі за обсягом і складні за змістом роботи. Уроки практичних робіт містять такі структурні елементи: поста­новка навчально-виховних задач; озна­йомлення учнів з навчальними засобами, необхідними для виконання практичної роботи; інструкціями щодо оволодіння прийомами навчальної діяльності і оформ­лення отриманих результатів; підведення підсумків і домашнє завдання. Результат цього типу уроків залежить від ступеня оволодіння учнями прийомів навчальної роботи: порівнювати, співставляти, роби­ти висновки, розраховувати, аналізувати, встановлювати залежність.

Прес.

Метод "Прес" використовується у ви­падках, коли виникають суперечливі думки з певної проблеми й учневі потрібно посісти чітко визначену позицію з обговорюваної проблеми та аргументувати її. Метод дає можливість навчитися формулювати та висловлювати свою думку з дискусійно­го, проблемного питання аргументовано, чітко, стисло.

Прес-конференція.

Такі уроки імітують прес-конференції, коли групи суспільних діячів чи вчених ведуть бесіди з представниками преси, спрямовані на вирішення важливих питань і проблем з метою їх популяризації та пропаганди. Уроки цього типу сприяють розвитку у школярів навичок роботи з додатковою літературою, прищеплюють допитливість, виробляють уміння працювати в колективі, надавати взаємодопомогу.

Урок має таку структуру та етапи:

•        позиція... я вважаю, що... (висловлю­ється власна думка, пояснюється в чому полягає точка зору);

•        обгрунтування... тому що... (наводить­ся причина появи цієї чи іншої думки, тобто на чому грунтуються докази на підтримку вашої позиції);

•        приклад... наприклад... (наводяться факти, які демонструють докази, під­силюють вашу позицію);

•        висновки... отже (тому), я вважаю... (узагальнення думки, висновок про те, що необхідно робити; тобто, це є заклик прийняти вашу позицію).

"Приваблива мета".

Один з прийомів, які допомагають слабким учням впевненості у виконанні простого завдання. Наприклад, під час вивчення лупи і мікроскопа перед учнями ставиться проста мета: навчитися користуватися збільшувальними приладами, розуміти принцип їх роботи і можливості їх використання.

Пристендовий  урок.

Це педагогічна ін­новація, в процесі якої вчитель розкриває власну технологію проведення певного реального уроку, детально аналізує кожен етап його макро- і мікроструктури, аргу­ментує доцільність застосованих методів навчання. Цей урок без учнів дає змогу акцентувати увагу на важливих моментах підготовки заняття.

Проект.

Виконання проектів — це само­стійне вивчення учнями окремої проблеми протягом певного проміжку часу, яке завер­шується творчим звітом. Сприяє розвитку пізнавальних інтересів та згуртованості колективу. Виконання проектів може бути корисним для викладання природничого циклу, оскільки воно:

•        дає учням практичні навички в орга­нізації власної діяльності, плануванні часу і роботі за визначеним графіком;

•        дає змогу під наглядом учителя конт­ролювати своє навчання;

•        створює можливості для співпраці учнів одне з одним;

•        допомагає набути практичних навичок публічної презентації та захисту своїх надбань та досягнень.

Оголошення загальної теми та вибір підтем із цієї проблеми здійснюється заздалегідь. Теми доцільно підбирати у вигляді конкрет­них, чітких запитань, які б зацікавили учнів. Необхідно враховувати, що чим менший вік учасників проекту, тим доступнішою має бути тема для дослідження.

Повторення.

Основна дидактична мета да­ного уроку полягає в попередженні забу­вання засвоєного матеріалу, поглиблення його зв'язків з раніше вивченим, уточнення набутих тих чи інших уявлень. Особливість і складність проведення таких уроків в тому, щоб точно визначити межі навчального ма­теріалу, вміння виділити його основні ідеї, поняття, правила, підібрати відповідні за­вдання. Повторення має бути організоване в цікавій формі і відрізнятися від звичай­ного уроку. Такі уроки проводяться рідко, наприкінці року. Однак вони важливі для закріплення знань, умінь та навичок з ве­ликих тем, розділів з метою встановлення логічного зв'язку між розділами.

Подорож.

Цей урок — пізнавальна гра, в ході якої здійснюються з допомогою книг, карт експедиції в різні епохи, країни. Мета експедиції — дізнатися про внесок вчених будь-якої країни в розвиток якогось розділу, країни, що вивчаються в межах програми курсу. Можуть проводитись як оглядово, так і поглиблено.

Пошуковий семінар.

Передбачає проведення учнями досліджень у групах, а потім ко­лективний пошук за найбільш цікавими і важливими проблемами.

Врахувати індивідуальні якості учнів до­зволяють цикли різних за типами семінарів. Розглянемо три типи семінарів, об'єднаних у загальний цикл: з індивідуальною роботою, груповою, групами змінного складу.

"Р"

Розв'язування задач.

Такі  уроки мають багато­гранні функції: засоби пізнання і засвоєння понять, які вивчаються, явищ і закономір­ностей; засоби обробки знань та форму­вання умінь, застосування їх на практиці; засоби повторення пройденого, сприяння встановленню зв'язку вивченого з життям і виробництвом в усіх його різновидах, за­соби створення проблемних ситуацій. Такі уроки вчать працювати, бути цілеспрямо­ваними і самостійними, творчо активними. Важливе значення має формування в учнів узагальнюючих умінь, виробленню загаль­них підходів. Використовуються як індиві­дуальні, так і групові форми роботи.

Рейтинго-вибірковий  диктант.

Такий вид навчальної діяльності пропонується учням для оцінки достовірності 10—12 суджень, які зачитує учитель. Відповідь позначається значком "+" (так), якщо судження правильне, а якщо помилкове — значком "—" (ні). Відповіді на запитання записуються в один  ряд і нумеруються.

Розв'язування ситуаційних задач.

Ситуації слугують для учнів конкретними прикла­дами для ідей та узагальнень, забезпечують  основу для високого рівня абстрагування й мислення, зацікавлюють та захоплюють, допомагають пов'язати навчання з досвідом реального життя, дають шанс реального застосування знань.

Такий вид роботи навчає учнів ставити запитання, відрізняти факти від думок, виділяти важливі та другорядні обставини, аналізувати та приймати рішення.

Рольова гра.

Такі уроки імітують наукову, виробничу, соціальну діяльність людей. Мо­делюють різноманітні життєві і виробничі ситуації з метою вивчення нового матеріалу, його закріплення, розширення і обробка знань. До цього типу уроків відносяться уроки-вистави чи гри, коли вчитель ор­ганізує театральну виставу (гру) і матеріал уроку подається в формі інсценівки, а кожен учень отримує певну роль. Такі уроки за­хоплюють своєю святковістю, атмосферою театру, можливістю проявити творчість, масовість.

"С"

Самоорганізуючий  семінар.

Надає учням мож­ливість самостійно визначати цілі заняття, розподілити роботу між колегами з групи, виконати й оцінити її результати, звітува­ти перед класом, окреслити перспективу на майбутнє заняття. Кожен учень обирає одну тему, розробкою якої він займається на семінарі індивідуально або в групі.

Семінар.

Семінарське заняття є формою організації навчання, що поглиблює та систематизує знання. Вимога до нього — активна участь кожного учня. На семіна­рах передбачається більш високий ступінь конкретизації навчального матеріалу, ніж лекція. Вони вимагають від учнів серйозної самостійної роботи з додатковою літерату­рою, читання нового джерела, порівняння матеріалів, підбір цікавих фактів.

Семінар випереджальний .

Проводиться перед вивченням невеликої за обсягом та несклад­ної за змістом теми. їх мета — формувати вміння орієнтуватися у змісті навчального матеріалу, виділяти описовий, пояснюваль­ний та інструктивний матеріал, головне, істотне у змісті теми. Підготовка до семінару такого типу вимагає обов'язкового інструк­тажу, розробки групових та індивідуальних завдань, контролю за процесом підготовки учнів до семінару.

Семінар з індивідуальною роботою.

Під час проведення семінару учні ставлять перед собою навчальне завдання за темою, скла­дають план заняття, вибирають вид навчаль­ної діяльності і форму звіту. Вчитель надає учням банк даних, що полегшує їм вибір перелічених елементів діяльності. Варіанти можливих завдань, види діяльності та форми звіту записуються до початку семінару на дошці у вигляді таблиці.

Семінар з груповою роботою.

Його специфі­ка полягає в тому, що учні, які займаються однаковими питаннями під час індивідуаль­ної роботи, об'єднуються в групи. Кожна створена група після обговорення вибирає форму заняття за своєю темою для інших учнів класу. Учні готують виступ, досліди, задачі, вікторини для тих дітей, які при­йдуть до них на наступне заняття.

Семінар в групах за вибором.

Під час такого заняття одночасно виступають декілька учнів — представників груп, що працювали на попередньому семінарі. Вони коротко доповідають класу, чим будуть займатися учні, які вибрали для занять їхню групу. Школярі створюють нові робочі групи.

Семінар генерації ідей.

Учні розподіляються за парами: генератори та організатори. Ге­нератор висловлює своє бачення проблеми, описує все, що йому відомо або невідомо з даної теми. Організатор ставить йому уточнюючі питання, заохочує висловлювання, записує основні відповіді та отримані під час обговорення, результати. Алгоритм фіксації результатів задається вчителем, наприклад:

•        основні поняття за темою;

•        символ або схема, що відображає про­блему;

•        питання, що виникають при роботі в парах тощо.

Через деякий час пари переходять від етапу генерації до обговорення матеріалу, який було нароблено, а потім виступають перед всіма учнями.

Семінар-практикум.

Така форма організації колективної роботи учнів у межах уроку, який характеризується колективним обго­воренням раніше запланованих питань.

Семінар-рефлексія.

Під час проведення та­кого семінару обговорюються основні результати проведених занять, аналізуються способи освітньої діяльності та особли­вості отриманої продукції. Учні в групах коротко висловлюють свої думки стосовно зазначених питань. Координатор семінару та лідери груп фіксують узагальнені та си­стематизовані результати рефлексії. По­тім відбувається колективне обговорення ключових проблем, виявлених під час ін­дивідуальних виступів.

"Серцевий напад".

Учні поділяються на групи по 6—8 чоловік. Група отримує запитання (завдання) без встановлення часу на обду­мування. Чим швидше група впорається із завданням (дасть відповідь на запитання), тим вищий бал отримують учасники.

Симпозіум.

Різновид конференції, на яко­му вчитель формулює загальну проблему, а учні виступають зі своїми міркуваннями з даної проблеми, попередньо підготував­ши свої виступи в письмовому вигляді. Проводиться протягом 1—2 годин. Напри­кінці вчитель підбиває підсумки, робить узагальнення, оцінює роботу доповідачів і найбільш активних та творчих учасників конференції.

Синтез думок.

Даний вид діяльності перед­бачає виконання групами поетапно всіх завдань уроку: на аркушах перша група виконує перше завдання, друга — друге і т. д., після виконання завдань перша гру­па свої записи для опрацювання передає другій, друга — третій і т. д; коли аркуші з доповненнями, зауваженнями поверта­ються до "хазяїв", кожна група презентує свої дослідження з урахуванням доповнень, зауважень однокласників. Можна перед по­чатком роботи створити експертну групу, яка проаналізує роботу інших груп.

Групова робота має ряд переваг:

•        знімає стрес;

•        розвиває моральні, комунікативні якості;

•        створює позитивну психологічну ат­мосферу, бажання продовжити контакт, розширити сферу спілкування.

"Снігова куля" (два-чотири-вісім).

Викори­стовується, коли необхідно, щоб учасники обговорили якесь питання спершу в парах, потім у квартетах, пізніше — в октетах тощо. Важливим для навчання с як викладання, такі вислуховування поглядів, аргументів, характеристики речей, ознайомлення з різ­ними підходами. Переваги методу в тому, що він навчає вести переговори і робити вибір. Проте слід пам'ятати, що його використання (багаторазове повторення) буде ефективним тоді, коли проблема цього варта.

Організація роботи:

•        визначити проблемне питання для об­говорення;

•        об'єднати учнів у пари і дати час для обговорення завдання і прийняття узго­дженого рішення;

•        попередити, що пари обов'язково ма­ють досягти згоди (консенсусу) щодо відповіді або рішення;

•        об'єднати пари в четвірки й обговорити попередньо досягненні рішення що­до поставленої проблеми. Прийняття спільного рішення є обов'язковим;

•        об'єднати четвірки у вісімки і дати час на обговорення питання, узгодження позицій вироблення спільного рішен­ня.

Співбесіда.

Урок-співбесіда—це специфічна форма організації навчально-виховного про­цесу, де взаємодія вчителя з учнями жорстко не детермінується, а домінуючим методом його проведення є бесіда. Урок-співбесіда проводиться перед: заліком, навчальною екскурсією, конференцією, диспутом, контрольною роботою. Його мета — ви­явити рівень навчальних досягнень учнів. У ході співбесіди констатується зміна рівнів засвоєння знань, загальнонавчальних та спеціальних умінь і навичок учнів; розвитку їх творчих можливостей; аналізуються по­милки, виявляються прогалини у знаннях, використовуються оперативні та доцільні шляхи їх усунення; прогнозується система роботи з учнями щодо поліпшення засвоєння програмового матеріалу; констатується стан підготовки учнів до підсумкового уроку.

Спектакль.

Мета — поглиблення, розши­рення в учнів діапазону спеціальних знань, умінь та навичок спілкування, співробіт­ництва в процесі підготовки та виконання ролей; перевтілювання, входження в образ, проникнення ідеями, закладеними автором у ролях спектаклю. Ролі детермінуються  змістом та характером твору. Це можуть бути персонажі з міфів та легенд, казок, епосу, літературних творів та ін. Оцінюється урок-спектакль за якістю виконання ролей та досягнення поставленої мети.

Спільний проект.

Групи учнів працюють над виконанням різних завдань однієї теми. Після завершення роботи кожна група пре­зентує свої дослідження, в результаті чого всі школярі знайомляться з темою в цілому.

Суд.

Урок дає можливість отримати уявлення про спрощену процедуру прийняття судового рішення та провести рольову гру — судовий процес з участю трьох осіб: судці, який буде слухати обидві сторони і приймати рішення, позивача і відповідача.

Після того, як учитель поділить клас на групи: судді, позивачі та відповідачі, він надає кожній групі запитання:

•        суддям — підготовка запитань,

•        позивачам — підготовка вступної про­мови та викладу аргументів,

•        відповідачам — підготовка промови-відповідей та захисту.

В судовому процесі можуть брати участь такі "особи", як адвокат, прокурор, свідки.

Урок проходить з дотриманням порядку ведення судового засідання:

•        Вступні заяви учасників судового про­цесу.

•        Позивач викладає аргументацію, суддя ставить йому запитання.

•        Відповідач викладає суть захисту, суддя ставить йому запитання.

•        Суддя виносить рішення.

Суспільний огляд знань.

Такі уроки відобра­жають прагнення до відкритості, гласності, співпереживання, співтворчості. Вони є сво­єрідною перевіркою знань учнів з пройдених тем чи розділів. Особливістю таких уроків є перевірка, яка організовується з метою показати учням, вчителям, батькам, чого досягай школярі, як вони засвоїли знан­ня, передбачені програмою, і настільки цей інтелектуальний і практичний вантаж пов'язаний з життям.

"Т"

Твір.

Уроки цього типу присвячені творчим роботам учнів. Вони є повторювальними і грунтуються на вивченому матеріалі. Вони пов'язують тему предмета і рідної мови та літератури. Щоб написати твір, необхідно не тільки володіти фактичним матеріалом, але і вміти грамотно висловити свою думку.

Творче читання.

Цей метод є найбільш спе­цифічним для вивчення літератури. Мета методу творчого читання полягає в акти­візації художнього сприймання, худож­ніх переживань, у формуванні засобами мистецтва художніх нахилів та здібностей школярів.

Читання художнього твору докорінно відрізняється від читання текстів іншого типу — наукових чи публіцистичних. За­вдання вчителя-словесника — навчити дітей читати книгу, цінувати літературу як мис­тецтво, підготувати читача, котрий яскраво відчуватиме і критично мислитиме.

Читання літературного твору потребує осо­бливої уваги до слова, ритму, фрази, дає поштовх уяві читача, викликає емоційне співпереживання.

Метод творчого читання реалізується за допомогою прийомів:

•    виразне читання вчителя;

•        прослуховування грамзаписів зі зраз­ковим читанням майстрів слова;

•        читання учнів — "ланцюжком", по­вторне, в особах, хором, під музику, напам'ять;

•        коментоване читання з різноманітними видами коментарів;

•        постановка проблеми;

•        словникова робота;

•        творчі завдання за власними спостере­женнями учнів над текстом.

Творчий звіт.

Такий урок проводиться з ме­тою повторення та узагальнення матеріалу, систематизації знань. На ньому учні пока­зують та захищають свої творчі роботи. На огляд і захист можуть надавати проекти, моделі, стенди, малюнки, доповіді, екс­периментальні дослідження. Звіт повинен містити аргументацію вибору теми, виклад суттєвості роботи, узагальнення отриманих результатів з опорою на знання.

Робота над темою передбачає необхідність розкриття значення таких термінів, як тре­нінг та Т-група.

Термін "Тренінг" походить від англійської to train — навчати, тренувати.

Тренінг — це запланований процес, при­значений надати або поновити знання та навички і перевірити ставлення до про­блеми, ідей, поведінку з  метою їхньої зміни чи оновлення.

Тренінг сприяє інтенсивності навчання, результат якого досягається завдяки влас­ній активній роботі його учасників. Знання не подаються в готовому вигляді, а ста­ють продуктом активної діяльності самих учасників. У центрі уваги — самостійне навчання учасників Т-групи та інтенсивна їх взаємодія.

Ми можемо говорити, що тренінг — це:

•        група, яка допомагає стати кожному її учаснику більш компетентним;

•        процес, під час якого учасники всту­пають у взаємодію;

•        процес, у центрі якого є проблема та її розуміння учасниками групи, а не компетентність ведучого щодо зазна­ченої проблеми;

•        навчання, під час якого активність учас­ників вища, ніж активність ведучого;

•        навчання, яке дає можливість учасни­кам отримати задоволення;

•       активізує їх, стимулює інтерес та пі­знання;

•       навчання, результат якого досягається у взаємодії всіх учасників тренінгу;

•       можливість відкриття учасниками в со­бі нових можливостей, відчуття того, що вони знають та вміють більше, ніж думали про себе до цього часу;

•       можливість відкриття інших людей, навчання через взаємодію з ними, ро­зуміння того, на що здатні люди, від яких раніше не очікувалося цікавих відкриттів;

•       можливість в безпечних, з одного боку дещо штучно створених, а з іншого бо­ку — наближених до реальності умовах взаємодії з іншими людьми досягнути бажаних змін.

Тест.

Перевірка знань, умінь, навичок, розуміння, досягнутих індивідом у пев­ній галузі. Виявляє те, що засвоєно, а не узагальнені вміння, досягнуті в результаті життєвого досвіду. Існує три види тестів на досягнення — дії, усні й письмові. Тести дії призначені для виявлення вмінь ви­конувати дії з механізмами, матеріалами, інструментами.

Ток-шоу.

Метою такого уроку є отримання навичок публічного виступу та дискуту­вання.

Учитель на такому уроці є ведучим. Робота організовується так:

1.  Оголошується тема уроку.

2.             Слово на запропоновану тему надається "запрошеним гостям".

3.             Слово надається глядачам, які можуть виступити із своєю думкою протягом 1 хвилини або поставити запитання "запрошеним".

4.             "Запрошені" мають відповідати лако­нічно та конкретно.

5.             Ведучий також має право поставити своє запитання або перервати висту­паючого за лімітом часу.

Ця форма роботи допомагає навчитися брати участь у дискусіях, висловлювати та захищати власну позицію.

Тренінг.

Т-група (від англійської training group — група тренінгу) — група, створена для дії в системі міжособових відносин та її членів з метою розвитку у них соціаль­но-психологічної компетентності, навичок спілкування і взаємодії. Перші Т-групи виникли як практичний додаток школи групової динаміки К. Левіна, В даний час є однією з найпоширеніших моделей до­слідження між особових відносин, стадій розвитку групи і ін. Для Т-групи харак­терні короткочасність її існування (від декількох днів до декількох тижнів), від­сутність попередньої структурованості, нормованість і регламентація. Основний метод в Т-групі — вільна дискусія без за­здалегідь прийнятого плану, що поєдну­ється з іншими прийомами. Обговорен­ня будуються за принципом "тут і тепер", тобто аналізуються події, що відбуваються безпосередньо в групі по можливості без звернення до минулого досвіду учасників. Умовою успішної роботи Т-групи є клімат взаємної довіри, що стимулює учасників на встановлення міжособових відносин, які вони, як правило, не встановлюють в буденному житті; допомагає розумінню, що протікають у Т-групі.

"Тримай позицію".

Різновид дискусії. Ство­рює можливість кожному учневі для вислов­лення власної думки, демонстрування різних позицій, обгрунтувати своє бачення, назвати найбільш переконливі аргументи.

Попередня підготовка: вчитель вивішує на стінах плакати, на яких описано варі­анти вирішення проблеми, яку треба об­говорити.

Порядок проведення:

•        учитель формулює проблему та про­понує учням висловити свої думки, за­йнявши місце біля одного з плакатів;

•        учні підходять до плакатів і готуються аргументувати обрану позицію;

•        обговорення проблеми;

•        якщо після обговорення дискусійного питання учень змінює свою точку зору, він переходить до іншого плакату і на­водить відповідний аргумент;

•        підбиття підсумків дискусії.

Турнір.

Мета такого уроку — повторен­ня і узагальнення вивченого матеріалу. Його форма — діалог-змагання між двома групами, які виявляють якість засвоєння матеріалу. До такого типу відносяться і бліц­турніри. Мета—залучення всіх учнів одного чи двох паралельних класів до колективної, творчої, самостійної діяльності з метою закріплення, поглиблення, систематизації та узагальнення їх знань, умінь і навичок; усунення прогалин у знаннях, формування та розвиток навичок колективної праці. Можливі та доцільні ролі: "консультан­ти" — учні, які займаються з відстаючими учнями; "ерудити" — учні, які готують по­відомлення з теми; "аналітики" — учні, які розв'язують складні варіанти навчальних завдань; "експериментатори" — учні, які готують експеримент, дослід з теми; "голо­ва" та "члени журі" — учні, які оцінюють виконання завдань групами або окремими учнями класів відповідно до їх ролей.

"У"

Узагальнення та систематизація знань.

Го­ловна дидактична мета: узагальнення та систематизація вивченого матеріалу, ви­значення в ньому основних понять, зако­номірностей, областей застосування, етапів процесу пізнання. Урок може складатися з трьох частин:

1частина — фронтальне повторення про­йденого матеріалу за питаннями.

2частина — визначення та вирішення про­блеми.

3частина — експериментальна робота.

Основна риса узагальнюючих уроків — на­буття школярами нових знань на базі систе­матизації та узагальнення, переосмислення накопичених знань. Такий урок може бути побудовано на самостійній роботі учнів з індивідуальними дидактичними картками і таблицями, підручником чи додатковою літературою. Узагальнення і систематизація знань не тільки спонукають до кращого запам'ятовування та застосування знань, але й підвищують їх рівень, Допомагають засвоїти фундаментальні знання. На таких уроках використовується велика кількість засобів навчання — карти, схеми, таблиці, навчальні картини, екранні засоби, плакати, статистичний матеріал. Сьогодні такі уроки передбачені програмою як тематичні.

Урок вивчення творів одного жанру.

Най­більш поширений. У початкових класах учні читають твори близько двадцяти жанрів (малі форми усної народної творчості і ав­торські — українських та зарубіжних поетів і письменників). Ця різноманітність жанрів зумовлює різноманітність особливостей побудови уроку за змістом і структурою. Так, очевидно, що принципово по-іншо­му слід планувати урок, де читають діти, скажімо, поетичні твори і урок, на якому опрацьовується оповідання чи казка з роз­горнутим сюжетом.

Урок з ігровим сюжетом.

Як свідчать спо­стереження, цей вид уроків з успіхом за­стосовується в усіх класах, під час вивчення різних тем. Ігрові сюжети виступають як основа побудови сценаріїв уроків.

Урок з різновіковим складом учнів.

Вид нестандартного уроку, що надає можли­вість показати перспективу розвитку даної проблеми, виховують прогностичне мис­лення, залучають до колективної творчої діяльності.

Урок-есе.

Сукупність філософської, есте­тичної, літературно-критичної, художньої, публіцистичної літератури з парадоксальним викладом. На такому уроці може розгля­датися цікава й актуальна одночасно для кількох шкільних предметів тема. Такі уроки показують, що отриманні на уроках знання необхідні в повсякденному житті.

Урок-інсценізації

Передбачає розігрування учнями ситуацій за прочитаним текстом або за окремими епізодами. Інсценізація твору на уроці вимагає належної підготовки учнів, що передбачає активізацію їхніх уявлень про характер дійових осіб, зовнішній вигляд, можливі інтонації, міміку, рухи тіла під час читання реплік. Безумовно, діти мають зрозуміти роль того чи іншого персонажу у творі. Бажано, щоб протягом року всі учні спробували свої здібності у розігруванні сценок. Саме уміння інсценізувати сприя­ють також формуванню у наших вихованців здатності легше адаптуватися у соціальному середовищі, вільно спілкуватися.

Урок інтегрований   

Синтез змісту (спосо­бів пізнання) з декількох тем, предметів або видів діяльності навколо однієї теми або проблеми.

Урок-композиція

Є однією з форм подання матеріалу за допомогою мистецтва (музи­ки, літератури). Побудова уроку-компози­ції передбачає виклад матеріалу в певній послідовності з додаванням літературних і музичних елементів, репродукцій. Отже, цей урок є прикладом можливої інтеграції будь-якого предмета з літературою, а то й музики, образотворчого мистецтва.

Урок-мандрівка.

Має задовольнити вимоги, що висуваються до ігор-мандрівок: пере­сування гравців у просторі; оформлення території відповідно до змісту гри; пові­домлення учням пізнавальної інформації у захоплюючій формі; чітке формулювання завдань на кожній зупинці впродовж гри; вироблення шкали оцінювання виконання гравцями завдань; оформлення карги-схеми, на якій позначено маршрут учасників гри. Такі уроки сприяють розвитку спостереж­ливості та уваги школярів, розширенню їх кругозору.

Урок нестандартний.

Структурний зміст і форма яких викликає інтерес в учнів і спри­яє їх розвитку та вихованню.

Урок — огляд знань.

Спрямований на пере­вірку наявних у учнів знань, але в цьому випадку учні самостійно готують матері­ал з певної теми, демонструючи не лише теоретичні знання, але й уміння вико­ристовувати ці знання на практиці. Мож­лива робота в групах, парах.

Урок-роздум.

Цей вид уроку визначається тим, що читацька діяльність учнів зосе­реджена на аналізі і вирішенні своєрідних морально-етичних проблем і пізнавальних задач, які випливають із ситуації, описаної в творі. У багатьох випадках уже у самій на­зві творів приховане запитання, яке може бути темою уроку. На нього діти не можуть відразу відповісти, бо для цього потрібно занурюватись у текст, проаналізувати мо­тиви поведінки дійових осіб, міркувати, обговорювати різні думки.

Урок-розслідування  

Передбачає збиран­ня учнями конкретних фактів, що харак­теризують стан певної проблеми. Найча­стіше такі уроки пов'язані з екологічними проблемами, оскільки в засобах масової інформації та літературі наводиться до­статньо фактів, що демонструють загрозу природі через результати людської діяль­ності. Цінність цього виду уроку полягає в тому, що у школярів формуються навички самостійної роботи з літературою, а також розвиваються мовленнєві здібності, вміння чітко викладати свої думки. Цей тип уроку передбачає мінімальну підготовку вчителя, який у цьому випадку виконує два основні завдання: по-перше, чітко формулює за­вдання учням, а по-друге, класифікує та логічно "вибудовує" отриманий в результаті самостійної роботи учнів матеріал.

Урок-салон

Урок підбиття підсумків з пи­тань вивчення культури. Такі форми уро­ків дозволяють розвивати в учнів уміння самостійно одержувати знання й творчо їх використовувати, а також формують в учнів інтерес до культурних надбань усьо­го людства.

Уроки-сходинки до монографічного вивчення творчості письменника.

Вони характерні для вивчення тем розділів: "Шевченкове сло­во", "Вірші про світ природи та дитинства", "Поетична світлиця", "Твори зарубіжних письменників" та інші. На цих уроках ство­рюються передумови, щоб заглибитись у вдумливе читання кількох творів, розши­рити і упорядкувати знання про особистість письменника.

Урок — теле-, радіопередача

Відтворює ві­домі популярні телевізійні програми ("Як це було", "Подвійний доказ", "Польова пошта пам'яті" тощо). Такі уроки сприяють формуванню в учнів уміння аналізувати й узагальнити історичний матеріал за не­стандартних умов, дозволяють їм уявити себе "відомими людьми", дають уявлення про професію журналіста, телеведучого тощо. Урок проходить за сценарієм (без змін) теле- і радіопередач. Під час розпо­відей "гостей" учні не просто їх слухають, а виконують завдання, поставлені вчителем, що дозволяє активізувати клас та уникнути їх пасивності.

"Ф"

Факультативне заняття.

Факультативні за­няття проводяться з метою поглиблення знань учнів з окремих курсів, розділів чи тем навчального предмета з урахуванням інтересів і бажань учнів. Це одна з ефек­тивних форм диференційованого навчання, яка розрахована на розвиток пізнавальних інтересів, здібностей та формування про­фесійної орієнтації учнів, оволодіння ме­тодами наукових досліджень.

Формування знань.

Такі уроки спрямовані на формування специфічних умінь та на­вичок, які тісно пов'язані з теоретичними знаннями, їх закріпленням і застосуванням. Основною формою навчальної діяльності на цих уроках є практичні роботи, навчаючі або тренувальні.

"X"

Хокей.

Учні змагаються на такому уроці за принципом командної естафети. Вона може бути використана як елемент уроку узагальнення, частина тематичного оці­нювання чи як засіб зв'язку позакласної роботи з предметом.

У грі беруть участь дві або більше команд по 6 чоловік, де є 3 нападаючих, 2 захисники та воротар. Учитель (польовий арбітр) го­тує "шайби" — кружальця різного кольору (відповідають кількості команд) із записа­ними на них запитаннями різного рівня складності. Кількість "шайб" визначається кількістю команд — чим більше груп бере участь у грі, тим менша кількість запитань. Першими в гру включаються нападаючі, у разі невдачі на допомогу приходять за­хисники.

Заключний етап — арбітр підводить під­сумки змагання, називає переможця.

"Ш"

Шкільна лекція.

Це така форма навчання, за якою вчитель, викладаючи навчальний матеріал, допомагає учням:

•        сформулювати проблеми;

•        опанувати логіку пізнання;

•        зробити власні відкриття.   .

Лекція забезпечує умови для створення учнями або вчителем нових освітніх про­дуктів, що вирішується за допомогою вибору змісту, мети та структури лекції.

Проблемою шкільної лекції є вміння педа­гога скомпонувати та побудувати лекційний матеріал таким чином, щоб учні під час лекції виступали не пасивними слухачами, а здійснювали пізнавальний рух. Для цього лекція повинна мати своєрідний каркас, який визначав би структуру її змісту.

Залежно від місця лекції в системі навчання та специфіки задач, що вирішується під час її проведення, в педагогічній практиці ви­користовуються різні види лекцій.

Шкільний семінар

Форма заняття, яка за­безпечує створення учнями власних освіт­ніх продуктів під час колективно-групової комунікації.

Семінари відрізняються від інших видів навчальних занять підвищеною активністю і самостійністю школярів, проявом їхніх організаційно-діяльнісних особистісних якостей.

За дидактичними цілями семінари поділя­ються на:

•        заняття щодо вступу в тему, планування її вивчення;

•        заняття щодо дослідження фундамен­тальних освітніх об'єктів;

•        заняття щодо подання та захисту освіт­ніх результатів;

•        заняття щодо поглиблення, узагальнення та систематизації знань;

•        контрольні та залікові семінари;

•        аналітичні семінари.